Лише сонце зійшло, Кей Кавус велів голосно бити в литаври. Війська очолили Гив і Тус. Сто тисяч добірних бійців, одягнених у броню, на конях покинули місто й розкинулися табором перед Білою міцністю. Сохраб, готовий до бою, виїхав на своєму жвавому коні, але колись він попросив полоненого Хеджира показати йому знаменитих іранських полководців, у їхньому числі могутнього Ростема, заради зустрічі з яким він почав війну. Але підступний Хеджир обдурив його, заявивши, що Ростема немає в стані іранців. Розчарованому Сохрабу нічого не залишалося, як прийняти бій. Він підхопився на коней і люто ринувся в бій. Перед шахським наметом, гарцюючи на жвавому коні, він кинув виклик супротивникові. Воєначальники шаха не сміли навіть глянути на богатиря. Постава героя, смертоносний меч у його сильних руках повалили їх у зневіру; обійнятий сум’яттям, розпався лад війська. Стали шепотіти: «Цей герой сильніше тигра!» Тоді Сохраб став викликати самого шаха, насміхаючись над ним

Вінценосець Кей Кавус воззвал до воїнів, щоб ті спішно допомогли Ростему надягти збрую й облачити коня. От він уже на скакуні й з войовничим кличем несеться на зустріч із Сохрабом. Богатирський вид супротивника захопив великодосвідченого воїна. Здригнулося й серце Сохраба; у надії побачити в ньому свого батька, він викликнув: «Назви своє ім’я й скажи, чий ти родом, я думаю, що ти - Ростем, якому великий Нейрем - прадід». НА ЖАЛЬ, його чекало розчарування. Ростем сховав своє ім’я, назвавши себе скромним воїном

Бій почався короткими списами, але незабаром від них залишилися уламки. Тоді схрестилися мечі. У гарячому бої зламалися мечі, погнулися палиці, на плечах супротивників затріщали кольчуги. Сили були вичерпані, але перемога нікому не дісталася. Вирішили роз’їхатися, припинивши бій. Кожний був здивований силоміць іншого

От уже відпочили скакуни, суперники знову зійшлися в бої. Цього разу пустили стріли, але розбити броню Сохраба не вдалося, і шкіра барса на Ростеме залишилася ціла. Почався рукопашний бій. Ростем схопив Сохраба за пояс, але сміливець у сідлі не мерзнув. Сутичка тривала довго, сили висохнули, і супротивники знову розійшлися, щоб, набравши сили, ринутися вбой.

Тривога й сумнів не залишали Сохраба. Думка про батька гнітила його, а головне - непояснена сила тягла його до Ростему, з ким він вів смертельний бій. Перед новою сутичкою Сохраб знову звернувся до велетня: «Який був твій сон і пробудження твоє? Чи не краще придушити в собі злість і кинути клинок? Чи не краще бенкетувати нам удвох? Не треба приховувати своє ім’я, може бути, ти вождь Забулистана Ростем?»

Але Ростем не мислив про дружбу з юнаків, у якого ще молоко на губах не обсохнуло й не бачив у Сохрабе свого сина. Знову пролунав войовничий клич, і вороги зійшлися на поле бою. Ростем схопив Сохраба за шию, вихопив меч і розсік йому груди. Сохраб упав на землю, зросивши її кров’ю, і затих з ім’ям Ростема на вустах. Ростем заціпнув, перед його поглядом померкло біле світло. Придя в себе, він запитав: «Де знак від Ростема?» Юнак прошептав: «Так, виходить, це ти?.. Я кликав тебе, але серце твоє не здригнулося. Розстебни кольчугу на моїх грудях і знайдеш під нею мій амулет».

Побачивши амулет, Ростем прильнул до вмираючого юнака: «Про син мій рідний, про доблесний витязь, ужель ти мною погублений?» Сохраб закривавленими губами прошептав: «Не лий дарма сльози. Твої сльози тяжчай мені смертних борошн. Що пуття тепер убиватися тобі? Видно, так долі було завгодно». Ростем підхопився на Рехша й, ридаючи, став перед своєю раттю. Розповів їм, яке він здійснив лиходійство, і додав: «На туранцев не можна йти війною, їм досить зла, що я заподіяв». Він схопив меч і хотів розсікти собі груди, але воїни зупинили його. Тоді він звернувся із проханням до Годерзу, щоб той поскакав до шаха й повідав йому про його гору й попросив надіслати цілюще зілля, що зберігається в нього в міцності. Однак Кей Кавус вирішив інакше: «Якщо він урятує сина, моє царство розсиплеться в порох». Годерз повернувся ні із чим. Огорнувши Сохраба плащем з парчі, Ростем зібрався їхати до шаха, але, тільки-но занесучи ногу в стремя, почув, як Сохраб видав останній подих,

Сльози струмком заюшили з очей Ростема. Немає більшого горя, чим стати синоубийцей на старості літ

«Що скажу я, коли запитає про юнака мати?» - горестно подумав він. З волі батька тіло Сохраба покрили багряницею, як владаря. На прохання Ростема Кей Кавус пообіцяв покласти кінець кривавій війні з туранцами. Убитий горем, Ростем залишився на місці чекати брата, що повинен був проводити туранцев і відгородити в шляху від різних лих

На зорі Ростем із дружиною відправився в Забулистан. Люди зустрічали його в глибокому сумі. Знати посипала голову золою. Труна внесли під зводи чертога й з голосними риданнями опустили в могилу. Горю матері, що втратила єдиного сина, не було кінця, і через лише рік вона пішла в могилу слідом за ним

X. М. Керогли

Pages: 1 2