П’ятий рів залитий киплячою смолою, у яку чорти Злохвати, чорні, крилаті, кидають хабарників і стежать, щоб ті не витикалися, а то піддягнуть грішника гаками й оброблять самим жорстоким образом. У чортів клички: Злохвост, Косокрилий та ін. Частина подальшого шляху нам оведеться пройти в їхній моторошній компанії. Вони кривляються, показують мови, їхній шеф зробив задом оглушливий непристойний звук. Такого я ще не слихивал! Ми йдемо з ними уздовж канави, грішники поринають у смолу - ховаються, а один забарився, і його відразу витяглися гаками, збираючись терзати, але дозволили колись нам поговорити з ним. Бідолаха хитрістю приспав пильність Злохватов і пірнув назад - піймати його не встигли. Роздратовані чорти побилися між собою, двоє звалилися в смолу. У метушні ми поспішили вийти, але та ба! Вони летять за нами. Вергілій, підхопивши мене, ледве встиг перебігти в шосту пазуху, де вони не хазяї. Тут лицеміри знемагають під вагою свинцевих позолочених одягів. А от розп’ятий (прибитий до землі колами) іудейський первосвященик, що наполягав на страті Христа. Його топчуть ногами отяжені свинцем лицеміри

Важкий був перехід: скелястим шляхом - у сьому пазуху. Отут живуть злодії, що кусають дивовижними отрутними зміями. Від цих укусів вони розсипаються в порох, але відразу відновлюються у своєму обличчі. Серед них Ванни Фуччи, обокравший ризницю й сваливший провину на інший. Людина грубий і богохульствующий: Бога послала «на фіг», здійнявши догори дві дулі. Відразу на нього накинулися змії (люблю їх за це). Потім я спостерігав, як якийсь змій зливався воєдино з одним зі злодіїв, після чого прийняв його вигляд і встав на ноги, а злодій уполз, ставши плазуючим гадом. Чудеса! Таких метаморфоз не відшукаєте й в Овідія,

Радій, Флоренція: ці злодії - твоє поріддя! Соромно… А у восьмому рові живуть підступні порадники. Серед них УЛИСС (Одиссей), його душа заточена в полум’я, здатне говорити! Так, ми почули оповідання Улисса про його загибель: прагнучий пізнати невідоме, він сплив із жменькою сміливців на інший кінець світу, зазнав кораблекрушение й разом із друзями потонув удалині від населеного людьми миру,

Інший мовець пломінь, у якому схована душа не назвали себе по імені лукавого порадника, розповів мені про свій гріх:

цей порадник допоміг римському татові в одній несправедливій справі - розраховуючи на те, що тато відпустить йому його гріх. До простодушного грішника небеса терпимее, чим до тих, хто сподівається врятуватися покаянням. Ми перейшли в дев’ятий рів, де стратять сівачів смути

От вони, призвідники кривавих розбратів і релігійних смут. Диявол калічить їхнім важким мечем, відтинає носи й вуха, дробить черепа. Отут і Магомет, і Цезаря, що спонукував, до громадянської війни Курион, і обезголовлений воїн-трубадур Бертран де Борн (голову в руці несе, як ліхтар, а та викликує: «Горі!»).

Далі я зустрів мого родича, сердитого на мене за те, що його насильницька смерть залишилася невідомщеною. Потім ми перейшли в десятий рів, де алхіміки маятся вічною сверблячкою. Один з них був спалений за те, що жартуючи хвастався, начебто вміє літати, - став жертвою доносу. У Пекло ж потрапив не за це, а як алхімік. Тут же стратяться ті, хто видавав себе за інших людей, фальшивомонетники й взагалі брехуни. Двоє з них побилися між собою й потім довго сварилися (майстер Адам, що підмішував мідь у золоті монети, і стародавній грек Синон, що обдурив троянцев). Вергілій дорікнув мене за цікавість, з яким я слухав їх.

Наша подорож по Злопазухам закінчується. Ми підійшли до колодязя, що веде з восьмого кола Ада в дев’ятий. Там коштують древні гіганти, титани. У їхньому числі Немврод, що злобливо крикнув нам щось незрозумілою мовою, і Антей, що на прохання Вергілія спустив на своїй величезній долоні нас на дно колодязя, а сам відразу розпрямився

Отже, ми на дні всесвіту, біля центра земної кулі. Перед нами крижане озеро, у нього вмерзнули предавшие своїх рідних. Одного я випадково зачепив ногою по голові, той закричав, а себе назвати відмовився. Тоді я вцепился йому у волосся, а отут хтось окликнув його по імені. Негідник, тепер я знаю, хто ти, і розповім про тебе людям! А він: «Бреши, що хочеш, про мене й про інших!» А от крижана яма, у ній один мрець гризе череп іншому. Запитую: за що? Відірвавшись від своєї жертви, він відповів мені. Він, граф Уголино, мстить його колишньому однодумцеві, що зрадив, архієпископові Руджьери, що вморив його і його дітей голодом, заточивши їх у Пизанскую вежу. Нестерпні були їхнього страждання, діти вмирали на очах батька, він умер останнім. Ганьба Пизе! Ідемо далі. А це хто перед нами? Альбериго? Але він же, наскільки я знаю, не вмирав, тому що ж виявився в Аду? Буває й таке: тіло лиходія ще живе, а душу вже впреисподней.

У центрі землі вмерзлий у лід володар Ада Люцифер, низверженний з небес і продолбивший у падінні безодню пеклу, спотворений, трехликий. З першої його пащі стирчить Іуда, із другий Брут, із третьої Кассий, Він жує їх і терзає пазурами. Гірше всіх доводиться самому мерзенному зрадникові - Іуді. Від Люцифера тягнеться шпара, що веде до поверхні протилежної земної півкулі. Ми протиснулися в неї, піднялися на поверхню й побачили зірки

ЧИСТИЛИЩЕ

Так допоможуть мені Музи оспівати друге царство! Його страж старець Катон зустрів нас непривітно: хто такі? як сміли з’явитися сюди? Вергілій пояснив і, бажаючи вмилостивити Катона, тепло відгукнувся про його дружину Марции. При чому тут Марция? Пройдіть до берега моря, умитися треба! Ми пішли. От вона, морська далечінь. А в прибережних травах - рясна роса. Нею Вергілій змив з моєї особи кіптява покинутого Пекла

З морської далечіні до нас пливе керований ангелом челн. У ньому душі покійних, котрим пощастило не потрапити в Ад. Причалили, зійшли на берег, і ангел сплив. Тіні прибулих стовпилися вкруг нас, і в одній я довідався свого друга, співака Козеллу. Хотів обійняти його, але адже тінь безтілесна - обійняв самого себе. Козелла по моєму проханню запік про любов, усе заслухалися, але отут з’явився Катон, на всіх накричав (не справою зайнялися!), і ми заспішили до гори Чистилища

Вергілій був незадоволений собою: дав привід накричати на себе… Тепер нам потрібно розвідати майбутню дорогу. Подивимося, куди рушать прибулі тіні. А вони самі тільки що помітили, що я-те не тінь: не пропускаю крізь себе світло. Зачудувалися. Вергілій всі їм пояснив. «Ідіть із нами», - запросили вони

Отже, поспішаємо до підніжжя чистилищной гори. Але чи всі поспішають, чи всім так уже не терпиться? Геть біля великого каменю розташувалася група не дуже торопящихся до сходження наверх: мол, успеется; лізь той, кому неймется. Серед цих лінивців я довідався свого приятеля Белакву. Приємно бачити, що він, і при житті ворог усякого поспіху, вірний собі

У передгір’ях Чистилища мені довелось спілкуватися з тінями жертв насильницької смерті. Багато хто з них були неабиякими грішниками, але, прощаючись із життям, встигли щиро покаятися й тому не потрапили в Ад. Те-те досада для диявола, що втратився видобутку! Він, втім, знайшов як відігратися: не обретя влади над душою раскаявшегося загиблого грішника, поглумився над його вбитим тілом

Неподалік від усього цього ми побачили царствено-величну тінь Сорделло. Він і Вергілій, довідавшись друг у другу поетів-земляків (мантуанцев), по-братньому обійнялися. От приклад тобі, Італія, брудний бордель, де геть-чисто порвані узи братерства! Особливо ти, моя Флоренція, гарна, нічого не скажеш… Опам’ятайся, подивися на себе…

Сорделло згодний бути нашим провідником до Чистилища. Це для нього більша честь - допомогти вельмишановному Вергілієві. Статечно розмовляючи, ми підійшли до квітучої ароматної долини, де, готуючись до нічлігу, розташувалися тіні високопоставлених осіб - європейських государів. Ми видали спостерігали за ними, слухаючи їх приголосний спів

Настала вечірня година, коли желанья тягнуть отпливших назад, до улюблених, і згадуєш гірку мить прощання; коли володіє сум пілігримом і чує він, як передзвін далекий плаче ридма про день неповернутому… У долину відпочинку земних володарів заповз був підступний змій спокуси, але ангели, що прилетіли, вигнали його.

Pages: 1 2 3 4 5