У вступі автор - Жебрак - говорить про те, що якщо бідність - патент на поезію, то ніхто не засумнівається в тім, що він поет. Він складається в трупі жебраків і бере участь у поданнях, які ця трупа щотижня дає в одному з найбідніших кварталів Лондона - Сент-Джайлз. Актор нагадує про те, що музи, на відміну від всіх інших жінок, нікого не зустрічають по платтю й не вважають помітне вбрання ознакою розуму, а скромний одяг - прикметою дурості

Жебрак розповідає, що спочатку його п’єса призначалася для виконання на весіллі двох чудових співаків - Джеймса Чантера й Молл Лий. Він увів у неї порівняння, що зустрічаються в самих знаменитих операх, - з ластівкою, метеликом, бджілкою, кораблем, квіткою й так далі. Він написав хвилюючу сцену у в’язниці, відмовився від прологу й епілогу, так що його п’єса - опера по всіх статтях, і він радий, що після декількох подань у великий залі в Сент-Джайлз вона нарешті буде показана на теперішній сцені. Всі арії в ній виконуються на мелодії популярних вуличних пісеньок або балад

Пичем - скупник краденого - співає арію про те, що дарма люди засуджують чужі заняття: незважаючи на всі розходження, у них багато загального. Пичем міркує про те, що його ремесло схоже з ремеслом адвоката: і той і іншої живуть завдяки шахраям і часто подвизаются в подвійній якості - те заохочують злочинців, то видають їхньому правосуддю. Підручний Пичема Филч повідомляє, що опівдні повинен відбутися суд над Чорної Молл. Пичем постарається все влагодити, але в крайньому випадку вона може попросити, щоб вирок відстрочили по вагітності - будучи заповзятливою особою, вона завчасно забезпечила собі цей вихід. А от Тома Кляпа, якому загрожує шибениця, Пичем рятувати не збирається - Том неспритний і занадто часто попадається, вигідніше одержати за його видачу сорок фунтів. Що ж до Бетті Хитрюги, те Пичем позбавить її від посилання в колонії - в Англії він заробить на ній більше. «На смерті жінок нічого не виграєш - хіба що це твоя дружина», - зауважує Пичем. Филч виконує арію про продажність жінок

Филч відправляється у в’язницю Ньюгет порадувати друзів добрими звістками, а Пичем обмірковує, кого варто відправити на шибеницю під час наступної судової сесії. Миссис Пичем уважає, що у вигляді засуджених на смерть є щось привабливе: «Пускай Венера пояс свій / Надягне на уродку, / И негайно із чоловіків кожної / ПОБАЧИТЬ у ній красуню. / Петля - зовсім як пояс той, / И злодій, що гордо / У возі мчить на ешафот, / Для жінок краше лорда». Миссис Пичем розпитує чоловіка про капітана Макхите: капітан так веселий і люб’язний, на великій дорозі немає джентльмена, рівного йому! На думку Пичема, Макхит обертається в занадто гарному суспільстві: ігорні будинки й кав’ярні розоряють його, тому він ніколи не розбагатіє. Миссис Пичем журиться: «Ну навіщо йому водити компанію із усякими там лордами й джентльменами? Нехай собі грабують один одного самі». Довідавшись від дружини, що Макхит доглядає за їхньою дочкою ПОЛЛИ й Полли до нього небайдужа, Пичем починає турбуватися, як би дочка не вискочила заміж, - адже тоді вони потраплять у залежність від зятя. Можна дозволити дівчині все: флірт, інтрижку, але ніяк не заміжжя. Миссис Пичем радить чоловікові бути з дочкою поласковее й не кривдити неї: вона любить наслідувати знатних дам і, бути може, дозволяє капітанові вільності лише з міркувань вигоди. Сама миссис Пичем уважає, що замужня жінка зовсім не повинна любити одного лише чоловіка: «Зі злитком дівчина подібна: / Число гіней у ньому невідомо, / Поки їх з нього скарбниця / Не начеканит повноваго. / Дружина ж - гінея, що йде / Із клеймом чоловіка в обращенье: / Берет і знову віддає / Її кожної без спасенья». Причому попереджає Полли, що якщо вона буде валяти дурня й прагнути заміж, те їй несдобровать. Полли запевняє його, що вміє уступати в дріб’язках, щоб відмовити вглавном.

Довідавшись, що Полли все-таки вийшла заміж, батьки обурюються. «Невже ти думаєш, негідниця, що ми із твоєю матір’ю прожили б так довго в злагоді й спокої, якщо б були одружені?» - обурюється Пичем. У відповідь на заяву Полли про те, що вона вийшла за Макхита не з розрахунку, а по любові, миссис Пичем сварить її за нерозсудливість і невихованість. Інтрижка була б пробачна, але заміжжя - це ганьба, уважає вона. Пичем хоче витягти із цього шлюбу вигоду: якщо він відправить Макхита на шибеницю, Полли успадкує його гроші. Але миссис Пичем попереджає чоловіка, що в капітана може виявитися ще кілька дружин, які заперечать овдовілу частину Полли. Пичем запитує дочка, на які засоби вона припускає жити. Полли відповідає, що має намір, як усе жінки, жити на плоди праць свого чоловіка. Миссис Пичем дивується її простодушності: дружина бандита, як і дружина солдата, бачить від нього гроші не частіше, ніж його самого. Пичем радить дочці надійти так, як надходять знатні дами: переписати майно на себе, а потім стати вдовою. Батьки вимагають, щоб Полли донесла на Макхита - це єдиний засіб заслужити їхнє прощення. «Виконай свій борг і відправ чоловіка на шибеницю!» - викликує миссис Пичем. Полли не погоджується: «Коль друг голубки вмирає, / Підбитий стрільцем, / Вона, сумна, стенає / Над голубком / И додолу каменем упадає, / З ним у смерті й у любові вдвох». Полли розповідає Макхиту, що її батьки хочуть його смерті. Макхит повинен зникнути. Коли він буде в безпеці, він сповістить Полли. Перед розлукою закохані, коштуючи в різних кутах сцени й не зводячи друг із друга очей, виконують дует, пародіюючи оперний штамп того часу

Злодії зі зграї Макхита сидять у таверні біля Ньюгета, курять тютюн і п’ють вино й бренди. Мэт Кистень міркує про те, що справжні грабіжники людства - скнари, а злодії тільки рятують людей від надмірностей, адже що дурного в тім, щоб відібрати в ближнього те, чим він не вміє скористатися? З’являється Макхит. Він говорить, що посварився з Пичемом, і просить друзів сказати Пичему, що він кинув зграю, а через недельку вони з Пичемом помиряться й все встане на свої місця. А поки Макхит запрошує до себе своїх давніх подружок-повій: він дуже любить жінок і ніколи не відрізнявся сталістю й вірністю. Але повії віддають Макхита Дженни Підступи й Сьюки Сопли обіймають його й подають знак Пичему й констеблям, які уриваються й вистачають його. У Ньюгете Аокит зустрічає Макхита як старого знайомого й пропонує йому кайдани на вибір: самі легені коштують десять гіней, більше важкі - дешевше, Макхит журиться: у в’язниці так багато поборів і вони так великі, що деякі можуть дозволити собі благополучно випутаться або хоч умерти, як личить джентльменові. Коли Макхит залишається в камері один, до нього тайкома приходить дочка Локита Люси, що дорікає його в невірності: Макхит обіцяв на ній женитися, а сам, по слухах, женився на Полли. Макхит запевняє Люси, що не любить Полли й у думках не мав на ній женитися. Люси йде шукати священика, щоб він обвінчав її Смакхитом.

Локит і Пичем роблять розрахунки. Винагороду за Макхита вони вирішують поділити нарівно. Пичем ремствує на те, що уряд бариться зі сплатою й тим ставить їх у скрутний стан: адже їм треба акуратно розплачуватися зі своїми інформаторами. Кожний з них уважає себе чесною людиною, а іншого - безчесним, що ледь не приводить до сварки, але вони вчасно спохвачуються: адже відправивши один одного на шибеницю, вони нічого не виграють

Pages: 1 2