Сюжет і композиція роману “Герой нашого часу”. В 1838 році Михайло Юрійович Лермонтов почав роботу над ” Геро-Їм нашого часу”, опираючись на свої кавказькі враження. У про-цессе створення добутку “Бэла” і “Тамань” були опубліковані у вигляді окремих повістей. При публікації “Фаталіста” в ” Отечест-Венних записках” редакція помістила повідомлення про те, що автор припускає найближчим часом видати “збори своїх повістей і надрукованих і ненадрукованих”.

Завершився анонс многообещаю-щими були опубліковані у вигляді окремих повістей. При публіка-ции “Фаталіста” в “Вітчизняних записках” редакція помістила з-вещение про те, що автор припускає найближчим часом видати ” з-брание своїх повістей і надрукованих і ненадрукованих”. Завершився анонс багатообіцяючими словами: “Це буде новий, прекрасний по-дарок росіянці літературі”. Отже, читачі чекали збірник повістей і автор споконвічно, видимо, не задумував свій добуток як ціле-стное й зв’язне оповідання

В 1840 році роман “Герой нашого вре-мени” побачив світло. Повести, що ввійшли в нього, мали суцільну кому-позиційну структуру. Психологічна складність центрального образа визначила кому-позиційну будову добутку. Лермонтов поступово знайомить читача зі своїм героєм, усе глибше розкриваючи перед нами душу Пе-Чорина, усе сильніше нас зацікавлюючи. Композиція крім сюжету вбирає в себе й інші складові добутку

Важливим моментом у розкритті композиції “Героя на-шего часу” є й те, хто розповідає про що відбувається. Зміна усі права захищені 2001-2005 оповідача дозволяє Лермонтову більш глибоко й всеобъемлюще розкрити внутрішній мир героя. Ми знайомимося з Печориным в “Бэле”.

Розповідає про героя Мак-Цим Максимыч штабс-капітан, що прослужив з ним рік на Кавказі. Максим Максимыч людина добрий, але зрозуміти Печорина він не в з-стоянні. Єдине, що він може сказати про нього, це: “славний ма-лый”, “але з більшими чудностями”. Максим Максимыч і Печорин далекий друг другові

Перед нами люди різних епох, різного мироощу-щения. Максим Максимыч старий служака, беззаперечно выпол-няющий будь-які накази начальства, що не вміє й не бажаючий рас-суждать. Інша справа Печорин.

В “Бэле” він потайливий, тому незрозуміло штабс-капітанові. Печорин нагадує романтичного героя. Історія його трагічної любові, розчарованість, туга вражають добродуш-ного Максима Максимыча, але розгадати душу свого підпорядкованого він не може. Читач зацікавлений, але робити висновки про характер героя ще рано.

Автор передає право розповісти про Печорине проїзний офице-ру, від імені якого ведеться оповідання роману. Це людина, що явно розуміє Печорина, вони люди одного покоління, люди одного кола. Ми цілком довіряємо його судженням і тому уважно вчи-тываемся в його слова. Перед нами з’являється психологічний портрет героя

Докладно описуючи зовнішність, оповідач намагається зрозуміти характер Печо-Рина. Особлива увага оповідач приділяє очам: “Вони не сміялися, коли він сміявся!..” Він хоче довідатися, що приховують вони, і тому з радістю бере в Максима Максимыча записки Печорина. Ореол таємничості не зникає, хоча ми вже багато чого довідалися огерое.

Автор надає самому Печорину розповісти про себе. Роман продовжує “Журнал Печорина”, його випереджає передмову повест-вователя. Тут ми читаємо важливі слова: “Може бути, деякі чи-татели захочуть довідатися моя думка про характер Печорина? Моя відповідь заголовок цієї книги”. Отже, Печорин герой свого часу, особистість типова, особа епохи

Однак глибоко зрозуміти його допоможе тільки ис-поведь самого героя. “Журнал Печорина” це свого роду “роман у романі”. ” Та-Мань”, “Князівна Мері”, “Фаталіст” “історія душі людської, наслідок спостережень розуму зрілого над самим собою”. Исповедальный характер щоденникових записів ріднить роман Лермонтова з його лири-кой. Спрага життя, пошук щирих цінностей, сенсу людського існування часом здобуває в особистості Печорина твердої й жорстокої форми

Розчарованість, нудьга, страждання супутники його життя й життя людей, що зв’язали з ним свою долю. Заключна глава “Фаталіст” на перший погляд здається лиш-їй, що випадає із закономірного розвитку роману. Але насправді в “Фаталісті” укладена найважливіша думка оповідання, до неї статечно вів нас автор. Печорин переходить від самооцінки до размыш-лению про своє покоління

Які ж його думки? Тут Лермонтов го-ворит про те, про що кричав він в “Думі”, що не давало йому спокою все життя, про гірку долю свого покоління: “… ми… жалюгідні нащадки, що скитаются по землі без переконань і гордості, без насолоди й страху…

ми не здатні більше до великих жертв ні для блага чоло-вечества, ні навіть для власного нашого щастя, тому що знаємо його неможливість і равнодушно переходимо від сумніву до сомне-нию…” “Фаталіст” повертає нас у міцність, де відбулася трагедія з Бэлой. Коло замкнулося. “Кільцева” композиція підкреслює обре-ченность героя. Печорин намагається вирішити саме складне питання: скільки людина вільна розпоряджатися своєю долею

“И якщо точно є приречення, те навіщо ж нам дана воля, розум?” Таким чином, у романі розглядаються соціальні, нравст-венні й філософські проблеми. Психологічно точно дається карти-на взаємин суспільства й особистості