У пролозі розповідається, як автор «надяг <…> грубий одяг, начебто <…> був пастухом», і пішов бродити по «широкому світлу, щоб послухати про його чудеса». Притомившись, він ліг відпочити на Мальвернских пагорбах, біля струмка, і незабаром заснув. І приснився йому дивовижний сон. Він глянув на схід і побачив на піднесенні вежу, а під нею долину, на якій стояла в’язниця. Між ними прекрасне поле, повне народу

Тут були люди всякого сорту: одні виконували важку роботу, ходячи за плугом, інші «ненажерливо винищували ними зроблене», були тут ті, хто віддавався молитві й покаянню, і ті, хто плекав свою гординю

Були торговці, менестрелі, блазні, злиденні, жебрачки. Особливе обурення автора викликали прочани й жебручі ченці, обманом, хибним тлумаченням Євангелія дурачащие своїх співгромадян і спустошуючі їхні гаманці. Із сарказмом описує він продавця індульгенцій, що, показуючи буллу з печатками єпископа, відпускав всі гріхи, а довірливі люди віддавали йому кільця, золото, брошки. Прийшов туди король, якого «влада громад поставила <…> на царство», і слідом за ним його порадник - Здоровий глузд. Раптом з’явилося полчище пацюків і мишей. Після дискусії про те, як знешкодити кота, вони прислухалися до ради мудрої миші залишити цю витівку, адже якби пацюка мали повну волю, вони не могли б керувати собою

З’являється прекрасна жінка. Вона дає пояснення авторові про усім, їм побаченому. Вежа на піднесенні - обитель Правди. В’язниця в долині - замок Турботи, у ньому живе Зло, батько Неправди. Прекрасна дама повчає автора, радить йому «не вірити тілу», не пити, не служити злату. Прослухавши всі корисні ради, автор цікавиться: хто ж ця дама? І вона відповідає; «Свята Церква я». Тоді він упав на коліна й став просити навчити його, як урятувати душу. Відповідь була лаконічна: служити Правді. Тому що Правда «є скарб, саме випробуване на землі». Правда, Совість і Любов

Автор з увагою вислухав повчання Святої Церкви. І став молити її про милості - навчити його розпізнавати Неправда. Леді відповіла: «Глянь у ліву сторону й подивися, де коштують Неправда, Лестощі і їхній багато товаришів». І побачив він роскошно й багато одягнену жінку по імені Мид («Винагорода, винагорода, але також хабар, підкуп, хабарництво» у перекладі з англійського). Мид готується до весілля з «породженням ворога роду людського». Її наречений - Неправда. Звита її складається із судових засідателів і приставів, шерифів, судових кур’єрів і маклерів, адвокатів і іншого продажного люду

Лестощі дарують нареченому й нареченій право бути принцами по гордості й нехтувати бідність, «обмовляти й хвастати, лжесвідчити, знущатися, сваритися й т.д.». Графство жадібності - хабарництво й скнарість. І все в такому ж роді. За ці дарунки вони віддадуть наприкінці року свої душі сатані

Однак вознегодовала Теологія проти цього шлюбу. І наполягла, щоб Мид відправилася в Лондон упевнитися, « чизахоче закон присудити жити їм разом». Неправда, Лестощі й Підступництво поспішають поперед усіх, щоб у Лондоні представити справа у фальшивому світлі. Однак Правда їх обігнав і сповістив про це справі Совісті. А Совість доповіла королеві

Король розгніваний, він клянеться, що наказав би повісити цих негідників, але «нехай право, як укаже закон, упаде на них всіх». Страх підслухав цю розмову й попередив Неправду, і той біг до мандрівних ченців. Підступництву дали притулок купці, а Брехун знайшов пристановище в торговців індульгенціями. А діва Мид була наведена до короля. Король наказав надати їй усякі зручності, додавши, що сам буде розбирати її справу. «І якщо вона надійде відповідно до мого вироку, <…> я прощу їй цю провину».

До неї на уклін прийшли всі, хто жив у Вестминстере: блазні, менестрелі, клерки й сповідник, одягнений жебручим ченцем. Усі обіцяли їй сприяти в її справі - вийти заміж за той, за кого вона хоче, всупереч «вивертам Совісті». І всіх Мид багато обдарила

Король оголосив, що прощає Мид, і запропонував замість Неправди іншого нареченого - Совість. Але Совість відмовляється від такої нареченої, перераховуючи її гріхи: розпуста, неправда, віроломство… Мид початку плакати й просила короля дати їй слово для виправдання. Вона гаряче захищалася, доводячи, що потрібна всім. Король прихильно вислухав лукаву ошуканку. Але Совість не обманута солодкими мовленнями. Він пояснює різницю між винагородою за чесну працю й хабаром, корисливістю, приводить біблійну історію про Сеула, що поласився на хабар, за що на нього і його нащадків упав гнів Божий

Король просить Совість привести Розум, щоб він правил царством. Совість відправляється в шлях. Розум, довідавшись про запрошення, став швидко збиратися в дорогу. Він покликав Катона, свого слугу, і Тома й велів їм: «Поклади моє сідло на Терпи, поки не прийде мій час, / И підтягни його гарненько попругами з розумних слів, / И надягни на нього важку вузду, щоб він низько тримав свою голову, / Тому що він двічі заірже, перш ніж буде там».

Розум із Совістю відправилися до короля. Він зустрів їх ласкаво, посадив між собою й своїм сином, і вони довго вели мудрі мовлення

Прийшов Мир і приніс білль про насильство, розпусту й розбій Неправди. Неправда убоялся обвинувачень і став просити Мудрість за більші гроші влаштувати йому мир з Миром. Але король клянеться Христом і своєю короною, що Неправда важко поплатиться за свої діяння. Неправду заковують у залізо, щоб він сім років не бачив своїх ніг

Однак Мудрість і РОЗУМНИЙ просять короля простити Неправду: «Краще, щоб відшкодування знищило збиток…» Король непохитний, поки Розум не зглянеться над Неправдою, а Покірність не поручиться за нього, Неправда буде сидіти в колодках. Усі привітали це рішення, визнали Мид великою грішницею, а Лагідність - имеющей право на панування. Король же твердо вирішив: «Поки продовжиться наше життя, / будемо жити разом» з Розумом і Совістю

Автор тим часом прокинувся, тихенько сів на землю й став читати молитви. І знову мирно заснув під своє бурмотання. І знову він побачив сон. Розум говорить проповідь перед всім королівством. Він пояснює, що «моровие виразки були послані винятково за гріхи, / А південно-західний вітер, видимо, за Гордість». І смертний гріх у день суду погубить всіх

Гарячими щирими словами він захоплював своїх слухачів. Він призвав людей чесно й сумлінно робити свою справу й шукати Святу Правду. І Гордість обіцяла зрадитися смиренності. Нездержливість заприсягла «пити тільки з качкою воду, а обідати тільки один раз», Гнів щиросердно розповів, що зі злих слів готував їжу. І Покаяння сказало йому: а тепер покайся. Жадібність, Лінощі, Об’їдало - усе покаялися у великих гріхах своїх і обіцяли встати на шлях виправлення. Сила мовлення Розуму була так велика, що тисячі людей побажали шукати Правду. «Вони волали до Христу і його Пречистої Матері, щоб одержати милість іти з ними шукати Правду».

Але серед них не було людини, який би знав дорогу до Правди. І вони блукали, як дикі звірі. І зустріли вони пілігрима, що йшов із Синая від Труни Господня. І в багатьох місцях він побував у Віфлеємі й Вавилоні

И запитали його люди: «А чи знаєш ти святого чоловіка, якого люди називають Правдою?» І відповів пілігрим: «Ні, так допоможе мені Бог!»

И отут виступив Петро Орач і сказав: «Я знаю його так само близько, як учений знає свої книги. Совість і Здоровий глузд проводили мене до його житла».

И всі стали просити Петра бути їх провідником

Орач погодився, але спочатку, сказав він, мені потрібно зорати й засіяти пів-акра землі у великої дороги. «А що ж ми будемо робити все це час?» - запитала леді під вуаллю. І Петро Орач усім знайшов справу. Леді - зашивати мішок, дружинам і вдовам прясти вовна й льон і вчити цьому ремеслу своїх дочок, а всім іншим - піклуватися про нужденним і нагих. «Допомагайте діяльно в роботі тому, хто добуває вам їжу», - уклав Петро

Pages: 1 2