Але найбільше Любов до рідного краю Мене млоїла, Мучила й палила. С. Єсенін Почнемо, саме собою, із землі. Якими тільки словами наші предки її не величали. Вона для них вічна, свята, рідна, годувальниця

З якою любов’ю й ніжністю оспівана вона в російських народних піснях, билинах, у наспівах вільного козацтва й у Калевале (карело-фінському народному епосі). Скільки праць і надій вкладено в кожну борозенку, у кожний колосок. Земля, полита потім мирних жнив, доглянуті мозолистими руками простого мужика: Хліб і сіль На селянських долонях, Щедрих і прекрасних, Як поля… Скільки народу полягло, захищаючи рідний край. «Величезна, що поростила буйною травою дикий степ

Нескінченні, пологі спуски до далеких рік. Сховані від очей чагарники й гаї по ярах. З усіх боків небезпека: степ належить тим, хто в ній кочує, хто йде навесні з півдня від зимовищ на багаті північні пасовища, на села й міста росіяни

Щоб захопити дітей, жінок, чоловіків, поживиться золотом, хутрами, тканинами, зброєю. Це страшний ворог, жах і проклін Русі - половці…» Не раз доводилося боротися русичам з половцями й монголо-татарами, українцям - з поляками. А скільки грудочок рідної землі було взято, щоб зігріти душу й серце на чужині. Людина, як би йому добре не жилося, однаково тягнеться на батьківщину, до тих місцям, де він народився й виріс, де жили його предки: На батьківщині дихається краще, На батьківщині небо copyright