III варіант А. И. Куприн - ідеаліст, мрійник, романтик, співак піднесеного почуття. Він знайшов особливі, виняткові умови, що дозволили йому створити романтизовані образи жінок і їхньої ідеальної любові в повістях “Гранатовий браслет”, “Олеся” і “Суламифь”. У своєму оточенні А. И. Куприн бачив сумне марнування краси й сили, здрібніння почуттів, омана думки. Ідеал письменника сходив до перемоги сили духу над силою тіла й “любові, вірної до смерті”.

Для А. И. Куприна любов - сама заможна форма твердження й виявлення особистісного початку в людині. Протестуючи проти цинізму, продажних почуттів, вульгарності, А. И. Куприн створив повість “Суламифь”. Вона була написана за мотивами біблійної “Пісні пісень” царя Соломона

Він полюбив бідну дівчину-селянку, але через ревнощі покинутої їм цариці Астис вона гине. Перед смертю Суламифь говорить своєму коханому: “Дякую тобі, мій цар, за все: за твою мудрість, до якої ти дозволив мені прильнуть вустами, як до солодкого джерела… Ніколи не було й не буде жінки счастливее мене”. Основна думка цього добутку: любов сильна, як смерть, і одна вона, вічна, оберігає людство від морального виродження, яким загрожує йому сучасне суспільство. У повісті “Суламифь” письменник показав чисте й ніжне почуття: “Любов бідної дівчини з винограднику й великого царя ніколи не пройде й не забудеться, тому що міцно, як смерть, любов, тому що кожна жінка, що любить, - цариця, тому що любов прекрасна!

” Нове повернення до теми великої, всепоглинаючої любові відбулося в повісті “Гранатовий браслет”. Герой цього оповідання, бідний чиновник Жовтків, один раз зустрівши княгиню Віру Миколаївну, полюбив її всім серцем. Любов ця не залишає місця для інших інтересів закоханого. Жовтків убиває себе, щоб не заважати жити княгині, і, умираючи, дякує їй за те, що вона була для нього “єдиною радістю в житті, єдиною розрадою, однією думкою”.

Це повість не стільки про любов, скільки молитва їй. У своєму передсмертному листі закоханий чиновник благословляє свою улюблену княгиню: “Ідучи, я в захваті говорю: “Так святиться ім’я Твоє”. Особливо в цій повісті А. И. Куприн виділив фігуру старого генерала Аносова, що впевнений у тім, що висока любов існує, але вона “…повинна бути трагедією, найбільшою таємницею у світі”, не знаючих компромісів. Княгиня Віра, жінка, при всій своїй аристократичній стриманості, досить вразлива, здатна зрозуміти й оцінити прекрасне, відчула, що життя її стикнулася із цією великою любов’ю, оспіваної кращими поетами миру. Любов чиновника Желткова далека тої глибокої прихованості, у якій шляхетна скромність переплітається зі шляхетною гордістю

“Мовчати й гинути”… Цей талант не був даний Желткову. Але й для нього “чарівні окови” виявилися милею життя. “Маленький” людина виявилася вище й шляхетніше представників вищого щабля соціальних сходів. У повісті “Олеся” розвивається тема купринского творчості - любов як рятівна сила, що оберігає “чисте золото” людської натури від “спідлення”, від руйнівного впливу буржуазної цивілізації

Не випадково лдобимым героєм Куприна стала людина вольового, мужнього характеру й шляхетного, доброго серця, здатний радуватися всій розмаїтості миру. Повість “Олеся” побудована на зіставленні двох героїв, двох натур, двох мировоззрений. З одного боку - утворений інтелігент, представник міської культури, досить гуманний Іван Тимофійович, з іншого боку - Олеся - “дитя природи”, людина, не подвергшийся впливу міської цивілізації. У порівнянні з Іваном Тимофійовичем, людиною доброго, але слабкого, “ледачого” серця, Олеся піднімається шляхетністю, цілісністю, гордою впевненістю у своїй силі

Вільно, без особливих хитрувань малює Куприн вигляд поліської красуні, змушуючи нас стежити за багатством відтінків її духовного миру, завжди самобутнього, щирого й глибокого. “Олеся” - художнє відкриття Куприна. На початку повість змушує нас пережити тривожний період зародження любові

Майже цілий місяць триває наївна чарівна казка. Навіть після трагічної розв’язки не мерхне світла, казкова атмосфера повести. Куприн відкрив нам щиру красу безневинної, майже дитячої душі дівчини, що виросла вдалечині від шумного миру людей, серед звірів, птахів і ліси. Але поряд із цим Куприн по називає людську злість, безглузде марновірство, страх перед невідомим, незвіданим. Чудом виникла піднесена душа змушена ховатися від жорстоких людей, страждати від байдужості своїх близьких

Але над всім цим здобула перемогу теперішня любов. Нитка червоного намиста - остання данина щедрого серця Олеси, пам’ять “про її ніжну, великодушну любов”. Особливість художнього дарування А. И. Куприна - підвищений інтерес до кожної людської особистості й майстерність психологічного аналізу - дозволила йому по-своєму освоїти реалістичну спадщину. Цінність його творчості - у художньо переконливому розкритті душі свого сучасника

Письменник розглядає любов як глибоке морально-психологічне почуття. Повести А. Куприна піднімають споконвічні проблеми людства - &copy A L L S o c h. r u проблеми любові