Поетичний мир Бориса Пастернаку з’являється перед нами у всьому своєму багатстві - багатстві звуків і асоціацій, які відкривають нам давно знайомі предмети і явища з нової, часом несподіваної сторони. Поезія Пастернаку - це відбиття особистості поета, що виріс у сім’ї відомого художника й талановитої піаністки. Відома любов Бориса Пастернаку до музики - йому навіть ладили композиторське майбутнє, але змістом його життя стала поезія. Перші публікації його віршів ставляться до 1913 року. У наступному році виходить перший збірник поета “Близнець у хмарах”.

Пастернак входив у невелику групу поетів “Центрифуга”, близьку до футуризму, але, що потрапила під вплив символістів. До своєї ранньої творчості він ставився критично й згодом ряд віршів ґрунтовно переробив. Треба сказати, що Пастернаку в цілому властиве відношення до поезії як до напруженої роботи, що вимагає повної самовіддачі: Не спи, не спи, працюй, Не переривай праці, Не спи, борися із дрімотою, Як льотчик, як зірка. Не спи, не спи, художник, Не віддавайся сну. Ти - часу заручник В Вічності в полоні. Уже в перші роки творчості в Пастернаку проявляються ті особливості його таланта, які повністю розкрилися надалі: поетизація “прози жиз ні”, зовні неяскравих фактів, філософські роздуми про зміст любові й творчості, життя й смерті: Лютий. Дістати чорнила й плакати! Писати про лютий ридма, Поки гуркітлива сльота Весною черною горить. Борис Пастернак уводив у свої вірші рідкі слова й вираження - чим менше слово було в книжковому звороті, тим краще це було для поета. Тому немає нічого дивного в тім, що ранні вірші Пастернаку після першого прочитання можуть залишитися незрозумілими

Для того щоб вникнути в суть образів, створених поетом, потрібно знати точне значення написаних їм слів. А до їхнього вибору Пастернак ставився з більшою увагою. Він хотів уникнути штампів, його відштовхували “затерті” поетичні вираження. Тому в його віршах ми часто можемо зустріти застарілі слова, рідкі географічні назви, конкретні імена філософів, поетів, учених, літературних персонажів. Своєрідність віршованого стилю Пастернаку складається також у незвичайному синтаксисі

Поет порушує звичні норми. Начебто б звичайні слова, але їхнє розміщення в строфі незвичайна, і тому вірш жадає від нас уважного читання: В Посаді, куди жодна нога Не ступала, лише ворожки так хуртовини Ступала нога, у біснуватій окрузі, Де й те, як убиті, сплять Снігу (“Заметіль”) Але яку експресивність надає такий синтаксис поетичному тексту! У вірші “Заметіль” мова йде про подорожанина, що заблудився в посаді, про заметіль, що збільшує безвихідність його шляхи

Щиросердечний стан подорожанина передають звичайні слова, але саме почуття тривоги, розгубленості звучить у тім незвичайному ритмі вірша, що надає йому своєрідний синтаксис. Оригінальні й асоціації Пастернаку. all so ch. ru 2001 2005 Вони незвичні, але саме завдяки цьому дійсно свіжі. Вони допомагають описуваному поетом образу розкритися саме так, як він його бачить. У вірші “Старий парк” сказано, що “караючих зграй дев’ятки розлітаються з дерев”.

А далі знаходимо такі рядки: Звірячого болю міцніють сутички, Міцніє вітер, озвірівши, И летять граків дев’ятки, Чорні дев’ятки треф. Образний ряд цього вірша глибше, ніж може здатися на перший погляд. Поет використовує тут тричленне порівняння: граки - дев’ятки треф - літаки. Справа в тому, що вірш написаний в 1941 році, у пору, коли не названі в ньому літаки літали дев’ятками, і їхній лад нагадав поетові дев’ятки треф і граків. У складних асоціативних рядах - своєрідність поезії Пастернаку

М. Горький писав із цього приводу Пастернаку: “Багато вражаючого, але часто утрудняєшся зрозуміти зв’язки ваших образів і стомлює ваша боротьба з мовою, зі словом”. І ще: “Іноді я горестно почуваю, що хаос миру долає силу вашої творчості й відбивається в ньому саме як хаос, дисгармонійно”. У відповідь Пастернак писала: “Я завжди прагнув до простоти й ніколи до неї прагнути не перестану”. У зрілій ліриці поета дійсно є ясність вираження, що сполучається із глибиною думки: У всім мені хочеться дійти До самої суті. У роботі, у пошуках шляху, У серцевій смуті. До сутності минулих днів До їхньої причини, До основанья, до корінь, До серцевини. еволюція, Що Відбулася з поетом, була природним шляхом художника, що бажає у всім дійти “до самої суті”.

Збагнення духовного миру людини, законів розвитку суспільства, природи є головним у творчості Бориса Пастернаку. Багато хто його вірші є приводом для роздуму над питаннями життєвого пристрою. От, приміром, уривок з вірша “Вокзал”: Вокзал, Неспаленний ящик Розлук моїх, зустрічей і розлук, Випробуваний друг і укажчик, Почати - не обчислити заслуг. Бувало, все життя моя - у шарфі, Лише подані до посадки склад, И пышут намордники гарпій, Парами ока нам застеливши. Бувало, лише поруч сяду - И Кришка. Припав і отник. Прощай же, пора, моя радість! Я зстрибну зараз, провідник. Мальовнича й звукова виразність вірша, індивідуальна неповторність образної системи - такі характерні риси поезії Пастернаку. Цей поет пізнаваний

Він і талановитий художник, і розумний співрозмовник, і поет-громадянин. Відомо, що його творчий шлях був нелегким його засуджували, трави (після написання роману “Доктор Живаго”). У ті дні Пастернак напише: Я пропав, як звір у загоні. Десь люди, воля, світло, А за мною шум погоні, Мені назовні ходу немає. Що ж зробив я за капость, Я вбивця й лиходій? Я увесь світ змусив плакати Над вродою землі моєї. Визнанням великого літературного таланта Бориса Пастернаку з’явилася присуджена поетові в 1958 році Нобелівська премія “За видатні заслуги в сучасній ліричній поезії й на традиційному поприщі великої російської прози”. Тоді Пастернаку змусили відмовитися від цієї премії

В 1989 році вона була повернута поетові посмертно. Можна із упевненістю сказати, що літературна спадщина Бориса Пастернаку має важливе значення не тільки в росіянці, але й у світовій культурі