У критику комедію Гоголя «Ревізор» прийнято називати кращою соціальною комедією свого часу. Створена на основі найглибшого проникнення в сутність суспільних явищ, комедія «Ревізор» зіграла немаловажну роль у розвитку суспільної самосвідомості. Високий реалізм тісно злився в «Ревізорі» із сатирою, сатира - із втіленням соціальних ідей. Роз’ясняючи зміст «Ревізора», Гоголь указав на роль сміху: «Мені жаль, що ніхто не помітив чесної особи, що были в моїй п’єсі…

Цю чесну, шляхетну особу - був сміх». Письменник ставив перед собою ціль - «сміятися сильно» над тим, що «гідно осміяння загального», тому що в сміху Гоголь бачив могутній засіб впливу на суспільство. Близький друг Гоголя, Аксаков, писав, що «сучасне російське життя не дає матеріалу для комедії».

На що Гоголь йому відповів: «Комізм криється скрізь… живучи серед нього, ми його не бачимо, але… якщо художник перенесе його в мистецтво, на сцену, то ми ж самі над собою будемо валятися зі сміху». Своєрідність гоголівського сміху полягає насамперед у тім, що предметом для комізму вибрана не плутня якого-небудь героя, а саме сучасне життя в її комічно виродливих проявах. ‘ В основі сюжету «Ревізора» лежить типово комедійна невідповідність: людини приймають не за той, ким він є насправді. Але на відміну від своїх попередників, Гоголь вирішує цю ситуацію по-новому.

Хлестаков ні за кого себе не видає. Чиновників обдурило щиросердість Хлестакова. Досвідчений шахрай чи навряд провів би городничего, що «шахраїв із шахраїв обманював».

Саме ненавмисність учинків Хлестакова спантеличила городничего. В «Ревізорі» немає зовнішніх поштовхів до розвитку дії. Як ні парадоксально, основним імпульсом розвитку комедії є страх чиновників. Почуття страху поєднує місто, що роздирається внутрішніми протиріччями, у єдиний організм

Це ж почуття страху робить всіх жителів міста чи ледве не братами. Виявляється, не споріднення душ, не спільність інтересів, а тільки страх здатний згуртувати цих людей. Що відбувається виявляло в людях їх щира виродлива й смішна особа, викликало сміх над ними, над їхнім життям, що була життям всієї Росії

«Над собою смієтеся», - це адже звернено в регочучий зал для глядачів. Гоголь сміється як над всім повітовим містом у цілому, так і над його окремими мешканцями, над їхніми соціальними пороками. Беззаконня, казнокрадство, хабарництво, корисливі мотиви замість турботи про суспільне благо - все це показано в «Ревізорі» у вигляді тих загальновизнаних форм життя, поза якими управителі не мислять собі своє існування. Смішне виявляється й у тій серйозності, з якої ставиться до сврему справи кожний з персонажів комедії

Всі вони зайняті своєю справою як найбільшим завданням всього життя. Читачеві ж з боку видні незначність і порожнеча їхніх турбот. Таким чином, Гоголь наочно показує контраст метушливої зовнішньої діяльності й внутрішнього окостеніння

«Ревізор» - комедія характерів. Гумор Гоголя психологічний. Сміючись над персонажами «Ревізора», ми, говорячи словами Гоголя, сміємося не над їх «кривим носом, а над кривою душою».

Комічне в Гоголя майже цілком віддано окресленню типів. Звідси неприйняття фарсу, карикатури. Сам автор писав: «Найбільше треба побоюватися, щоб не впасти в карикатуру». Так, віддаючи спішні накази до прийому ревізора, городничий плутає слова: «Нехай кожний візьме в руки по вулиці, - чорт візьми, по вулиці! - по мітлі…

» Мінуту через він хоче надягти замість капелюха паперовий футляр. У записці, отриманою Ганною Андріївною від чоловіка, утримується забавна плутанина: «Я нічого не розумію, до чого ж отут солоні огірки й ікра?» Квартальні, котрим городничий указує на лежачу на підлозі папірець, «біжать і знімають її, штовхаючи один одного похапцем».

Поздоровляючи Ганну Андріївну з «зарученням»’ дочки, Бобчинский і Добчинский «підходять в од’-’ але час і зіштовхуються чолами». От, мабуть, і всі подібні сцени й подробиці. І ми бачимо, що ці смішні «чіпляння» - скоріше супутні тони до основного мотиву

Вони характеризують атмосферу поспіху, плутанини, страху. Комічне Гоголя, як правило, випливає з характерів героїв. Автор, так само як і читачі, сміється також «над невідповідностями характерів людей і їхнім положенням у суспільстві, над невідповідністю тим часом, що персонажі думають і що говорять, між поводженням людей і їхньою думкою. Так, приміром, чиновники із дружинами, що прийшли поздоровити городничего й Ганну Андріївну із прекрасною партією дочки, в очі лестять, про себе ж озиваються про городничем досить нелестно: «Не судилося, панотець, доля-індичка; заслуги привели ктому.

(Убік.) Отакій свині завжди лізе в рот щастя». Викриваючи все дурне, Гоголь вірив у торжество справедливості, що переможе, як тільки люди усвідомлюють гибельность «дурного», а щоб усвідомили, Гоголь осміює все знехтуване, незначне

Реалізувати це завдання йому допомагає сміх. Не той сміх, що породжується тимчасовою дратівливістю або поганим характером, не той легкий сміх, що служить для дозвільного копіювання заборонене © 2005 розваги, але той, котрий «весь излетает зі світлої природи людини», на дні якої укладений «вічно, що б’є джерело, його».