Відчуття казкового світла з’явилося вже на підході до артклубу “Светлояр”. Чарівно поблискували золоті куполи Новодівочого монастиря, як би супроводжуючи мене майже всю дорогу від метро до чудового садка скульптури, що примикає © Алл Соч. РУ 2005 до клубу. Увійшовши в приміщення, я був уражений побаченим: за довгими столами сиділи хлопчиськи й дівчиська різного віку й займалися ліпленням скульптур із глини. За одним зі столів діти розписували готові фігурки яскравими фарбами. Високі стелажі уздовж стін студії були заставлені різними виробами

Під час роботи діти спілкувалися між собою, чувся задерикуватий сміх. Словом, враження було таке, що я опинився у великій дружній сім’ї. Хлопці охоче показували мені свої художні роботи. Із другого поверху студії до нас спустився світловолосий і ясноокий керівник цього клубу скульптор Валерій Кравченко

Вигляд його дивно гармоніював з назву клубу “Светлояр”, і, як незабаром я відзначив, не тільки зовні, але й по душі. Кравченко з більшим задоволенням і з якоюсь навіть дитячою відкритістю й прямотою розповів мені про історію створення дитячої художньої студії. Він узявся за цю справу шістнадцять років тому, і це так захопило його, що й донині він не мислить себе поза студією й пов’язаних з нею турбот

Я звернув увагу на дівчинок, що займаються розписом іграшок у російській народній традиції. Помітивши це, скульптор пояснив, що він уже давно й системно прищеплює дітям любов до традиційної народної художньої творчості. Студійці з більшим захопленням роблять різні народні іграшки. Наприклад, каргопольскую іграшку, а також дымковскую, калузьку, филимоновскую, скопинскую. Через побутові історичні сюжети й розпис іграшок діти знайомляться з минулим нашої батьківщини

Серед дітей я помітив жінку, що також була зайнята виготовленням іграшок. - Ви теж член студії? - запитав я здивовано. Жінка посміхнулася й відповіла: - Можна сказати, що так… А взагалі-те я один раз прийшла сюди разом зі своєю дочкою, так так мені самої все це по душі довелося, що, як дівчисько, сиджу з ними й ліплюся

Це прекрасно! Після студії я йду у свою лікарню на роботу завжди в гарному настрої, дарую хворим людям наші вироби. Не повірите, але вони говорять, що допомагає…

Кравченко ставить конкретні завдання: “Якщо діти будуть поважати народні художні й побутові традиції, те й рідних своїх, і народ свій полюблять глибоко й вірно. Росія - країна чарівна, і все в ній взаємозалежно й таємниче, як у казці. Символ нашої студії “Светлояр” - затоплена міцність із поетичної нижегородської легенди про затонулому колись град Китеже. У цій символіці є якась таємниця, повернення до традиції, данина історії”. Діти в студії займаються безкоштовно, це більша рідкість для наших днів

Але викладацький рівень роботи високий: викладачі постійно шукають нові методи роботи з дітьми. На зароблені гроші придбали відео й відкрили відеотеку. Від студії до станції метро я йшов повільним кроком, весь у владі вражень про юних студійців і їхнього керівника. Я ніс у своєму серці часточку тепла, світла й радості, подарованої мені “Светлояром”.