У цей час населення нашої країни серйозно стурбовано явним ростом різних порушень закону й злочинністю й недостатньої, на думку багатьох людей, активністю влади в протидії цьому злу. Особливу тривогу випробовують батьки й інші родичі підлітків. Їхні побоювання зрозумілі: вони боятися, що діти або стануть правопорушниками, або виявляться жертвами правопорушень. І отут дорослі чекають допомоги від юристів не тільки в боротьбі з порушеннями закону, але й у попередженні можливих конфліктів з ним. Моя дипломна робота буде розкривати один з багатьох питань цієї проблеми - це призначення покарання неповнолітніх

У попередженні злочинів неповнолітніх важлива роль належить суду. Тільки він, здійснюючи надане йому право, може ухвалювати рішення щодо винності особи і його відповідальності. У ряді країн правосуддям по справах неповнолітніх займаються суди зі спеціальною юрисдикцією. Постановою від 14 лютого 2000 року Пленум Верховного Суду Російської Федерації нарешті-те визнав необхідність спеціалізації суддів по даній категорії справ, що припускає їхню професійну компетентність, досвід, навчання, підвищенні кваліфікації не тільки з питань права, але й педагогіки, соціології, психології

Необхідно нагадати й роль прокурора в розгляді цього питання. Його діяльність має не менш важливе значення. Беручи участь як державний обвинувач при розгляді кримінальних справ у судах, прокурор повинен домагатися, щоб покарання, призначене судом конкретному неповнолітньому, не тільки б відповідало вазі доконаного злочину, ураховувало особистість підсудного, але й забезпечувало б його виправлення й перевиховання для того, щоб не було повторних злочинів

У моїй роботі я вивчала питання, пов’язані із призначенням покарання неповнолітнім. При розгляді цих питань був вивчений спеціальна література, нормативні матеріали, а також матеріали 80-ти кримінальних справ по справах неповнолітніх, розглянутих Кировским судом за 99-й рік

Ці питання, сподіваюся, відображені мною глибоко й повністю.

У науковій літературі втримуються чимало визначень поняття “загальних початків призначення покарання”. Так, Л.А, Прохоров характеризує загальні початки призначення покарання як окремі правила, що втримуються в ст. 32 Основ карного законодавства Сполучника РСР і союзних республік (ст. 37 Кримінального Кодексу РСФСР), і кожний такий початок визначає як “чітко позначене в законі загальне правило визначення міри покарання, що відповідає об’єктивним і суб’єктивним ознакам злочину, а також особистості винного”. Та й у цей час дуже важливо, щоб при визначенні заходу впливу на злочину, що зробило, суд оцінював ступінь і характер самого діяння, так і ступінь і характер самого злочинця. У цих цілях суд не обмежується вивченням всієї обстановки доконаного злочину, а вивчає й особистість злочинця, оскільки це допомагає виявити мотив, ціль доконаного діяння, спосіб життя. Це допомагає встановити, наскільки саме діяння в даних умовах часу й місця порушує основи суспільної безпеки. Якщо проаналізувати сформульовані в літературі визначення поняття загальних початків призначення покарання, то можна дійти висновку, що, незважаючи на деякі в них розбіжності, по своїй суті вони мало чим відрізняються друг від друга. “Загальні початки призначення покарання характеризуються як правила, якими повинен керуватися суд у кожному випадку при призначенні міри покарання винному”.

На підставі викладеного загальні початки призначення покарання Скрябін визначає: “Як відправні вимоги карного закону про порядок і межі призначення покарання, який зобов’язаний керуватися суд у кожному конкретному випадку”. У ст. 60 Кримінального Кодексу РФ установлені загальні початки призначення покарання, які можна розглядати в якості основних принципових показань, який повинен керуватися суд при призначенні покарання особі, винному в здійсненні злочину

Насамперед, у статті 60 Кримінального Кодексу РФ конкретизується принцип справедливості, що викладений у ст. 6 Кримінального Кодексу РФ. У ній сказане: “Покарання й інші міри кримінально-правового характеру, застосовувані до особи, що совершили злочин, повинні бути справедливими, тобто відповідати характеру й ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його здійснення й особистості винного. Ніхто не може нести карну відповідальність двічі за те саме злочин”. Загальними початками призначення покарання встановлений обов’язок суду враховувати при призначенні покарання ті ж обставини, про які сказане в ст. 6 Кримінального Кодексу РФ. Справедливість покарання означає відповідність його ваги злочину, обставинам його здійснення й особистості винного. Порушення принципу справедливості покарання є підставою для скасування або зміни вироку (ст. 342 Кримінально-процесуального Кодексу).

Покарання повинне усвідомлюватися неповнолітнім злочинцем як необхідний результат його власного діяння. І межею покарання повинен бути межа його діяння. Надмірно м’яке покарання здатне породити в неповнолітнього почуття безкарності. Воно не втримує від здійснення нових злочинів, тим самим не досягає вартої перед покаранням мети - попередження здійснення нових злочинів. Завищене ж покарання створює почуття образи, несправедливості, і з огляду на психіку підлітка. Навіть озлоблення, недовіри в законність, що заважає виправленню засудженого, тобто знов-таки досягненню цілей покарання

У частині 3 статті 60 Кримінального Кодексу РФ утримується поняття, відповідно до якого “при призначенні покарання враховуються характер і ступінь суспільної небезпеки злочину й особистість винного, у тому числі обставини, що зм’якшують і обтяжують покарання, а також впливу призначеного покарання на виправлення засудженого й на умови життя його сім’ї”.

З огляду на викладене, зміст загальних початків призначення покарання можна звести до наступних вимог: по-перше, суд зобов’язаний визначити покарання в межах, установлених статтею закону, що передбачає відповідальність за доконаний злочин; по-друге, суд зобов’язаний визначити покарання в точній відповідності з положеннями загальної частини Кримінального Кодексу; по-третє, при призначенні покарання суд зобов’язаний ураховувати: 1) характер і ступінь суспільної небезпеки доконаного злочину; 2) особистість винного; 3) обставини справи, що зм’якшують і обтяжують відповідальність. Вимоги загальних початків призначення покарання перебувають у нерозривному зв’язку між собою. Лише неухильне їхнє дотримання веде до призначення законного й обґрунтованого, справедливого покарання

Проблем призначення покарання, визначення поняття принципів і загальних початків призначення покарання, їхнє дотримання в судовій практиці здобувають особливе значення в цей час. Особливо у зв’язку з питаннями, що виникають у судів при застосуванні законодавства по справах про злочини неповнолітніх. Принципи й загальні початки призначення покарання взаємозалежні. На наявність такого взаємозв’язку вказували багато авторів. Однак судження, висловлені ними по цьому питанню, суперечливі

Більшість авторів принципи права визначають через категорію ідеї. А.А. Прохоров визначав принцип призначення покарання як “керівна ідея, що втілює в собі ту або іншу характерну рису всіх норм Кримінального Кодексу, що регламентують порядок призначення покарання”. Спірним було питання про те, чи належні основні “керівні ідеї”, щоб уважатися принципами права, бути закріпленими в законі. Із цього приводу висловлювалися думки, що керівні ідеї є принципами права незалежно від того, одержали вони своє нормативне чи закріплення ні. Була й інша точка зору, прихильники якої вважали, що підставою для віднесення керівних ідей до числа принципів права є факт їх нормативного закріплення

Pages: 1 2