Роман у віршах в силу особливостей жанру і мови відкриває широкі можливості для створення людських типів, і він в значно меншій мірі дозволяє створити характери, що вимагають особливо докладних, ґрунтовних психологічних та інших мотивацій.

Соціальним типом історичного значення є уже сам центральний герой роману - Онєгін. Цей молодий поміщик показаний Пушкіним як людина з дуже складним і суперечливим характером. Тон розповіді про Онєгіна у Пушкіна майже до самого кінця роману іронічний. Поет не приховує його недоліків, і не намагається виправдати їх. Уже в епіграфі до роману Пушкін виражає сумнів в справедливості того почуття зверхності, з яким Онєгін ставиться до оточуючих. У першому розділі Пушкін іронізує над його «вченістю», глибиною його економічних пізнань, прямо говорить про те, як Онєгін цинічно готу-вавсЯч«і позіхав заздалегідь, приготувавшись лукаво заради грошей до обману». Цей тон зберігся, як уже сказано, майже до кінця роману. 

І  в той же час ми дізнаємось в першому розділі, що сам Пушкін подружився з Онєгіним, що поету «подобались його риси», що він проводив з Онєгіним ночі на набережній Неви, згадуючи свою юність, колишню любов, слухаючи співи гребців із човна, що плив по річці… Наводячи у восьмому розділі різко недоброзичливі відгуки про Онє-гіна якогось його світського знайомого, поет рішуче заступається за свого героя: говорить про його палку і необережну душу, про його розум, його відмінність від оточуючої посередності і майже ототожнює його з собою:

Та сумно, що, як привид милий. Минулась молодість ясна. Що ми всякчас її дурили, Що зрадила і нас вона.

Така суперечливість в характеристиці Онєгіна робить його образ далеким від схематизму, життєвим: Онєгін не «позитивний герой», але й не «негативний». І це примушує нас активніше, без підказування автора, - а тому уважніше і глибше, - самим розібратися в характері героя роману і в оцінці його дій.

Нарешті, треба мати на увазі і те, що характер Онєгіна не залишається незмінним. Під впливом подій, описаних в романі, в ньому відбувається значна еволюція, і у восьмому, останньому розділі роману Онєгін уже зовсім не той, яким ми його бачили в перших шести розділах.

Соціальне становище і виховання визначили основні риси характеру Онєгіна. Він син багатого дворянина, «спадкоємець усіх його рідних», теж багатих дворян. Йому не треба було працювати задля шматка хліба, він не вмів і не хотів трудитися. Пушкін підкреслює це, прямо говорячи про свого героя, що наполегливий труд був для нього нудьгою. Поет докладно розповідає в першому розділі про пусте, бездіяльне, беззмістовне життя цього розумного і в основі своїй благородного юнака в Петербурзі: зустрічі з друзями в ресторані, відвідування театру, бали, упадання за жінками. Про таке бездіяльне і пусте життя в селі йдеться в четвертому розділі: купання, прогулянки на коні і пішки, поцілунки кріпацьких дівчат, читання «поганого журналу»… Ніяких серйозних інтересів, ніякої роботи. Тільки приїхавши в село, Онєгін вперше спробував зайнятися хазяйством, значно полегшив становище своїх кріпаків - замінив оброком ярмо панщини, але й це недовго його займало, та й зайнявся цим Онєгін, як говорив Пушкін, тільки від безділля - «щоб тільки час промарнувати».

Виховання, одержане Онєгіним, було само по собі згубне. Він ріс без матері: батько, легковажний петербурзький дворянин-чиновник, не звертав на нього ніякої уваги, доручивши його найманим «нікчемним» гувернерам і гувернанткам. Вони майже нічому не вчили хлопчика, ніяк не виховували його і тільки злегка сварили за пустощі.

Суперечливість у характері Онєгіна, поєднання в ньому безумовно позитивних рис з різко негативними виявляються впродовж усього роману.

Онєгін - людина дуже розумна, .тонка і спостережлива. Побачивши мигцем в перший раз Тетяну, не поговоривши ще з нею, не почувши навіть її голосу, він, проте, відразу відчув у ній поетичну душу.

Про його розум говорить і Тетяна, навіть тоді, коли вона в своїй останній гіркій відповіді осипає його жорстокими докорами: Як з вашим серцем і умом Буть почувань дрібних рабом?

Зустрівшись із Ленським, який одержав вишу освіту в кращому тодішньому університеті в Німеччині, Онєгін міг сперечатися з ним про серйозні політичні, історичні і філософські питання, як рівний з рівним. Онєгін і в поглядах, і у вимогах до життя стоїть незрівнянно вище не тільки за своїх сільських сусідів-дворян, але й за представників петербурзького вищого світу.

Онєгін був достатньо спокущуваний життям, щоб по-справжньому оцінити Тетяну. Але сам він не здатен був любити її. Ставши дорослішою в горі, Тетяна намагається розгадати загадку Онєгіна: Дивак сумний і небезпечний, Що в небі чи в безодні зріс Цей ангел чи гордливий біс, - Що ж він? Наслідування вдале, Нікчемна тінь?

Це тільки питання, а не відповіді на питання. Але в них є одна безумовна правда. Про Онєгіна важко сказати що-небудь стверджуюче, тому що в ньому немає стрижня, немає моральної основи, такої характерної для Тетяни.

У останній главі Онєгін постає перед нами іншим: він багато передумав і відчув; він не задоволений собою, поглинутий неждано палаючою любов’ю. Він знову зустрів Тетяну і тепер думає тільки про неї. Він пише їй листа - і в цьому листі все правда: почуття, слова.

Отже, раніше Онєгіну було легко жити, і він здавався нам поверховим і не дуже серйозним. Тепер він дізнався, що таке страждання і що таке любов. Такому Онєгіну, яким він став в кінці роману, ми глибоко співчуваємо.

Бєлінський визначив Онєгіна, як «страждаючого егоїста». Егоїстом Онєгін був завжди. Як герой страждаючий і трагічний він постає перед нами на останніх сторінках роману.