У період між двома світовими війнами головні зусилля конструкторів самозарядних пістолетів були спрямовані в основному на подальше підвищення практичної скорострільності

Черговий етап у розвитку стрілецької автоматичної зброї відкрило винахід чеським зброярем Алоизом Томишкой самовзводного ударно-спускового механізму. Завдяки йому перед першим пострілом не були потрібні додаткові маніпуляції по заряджанню зброї. Стрілку було бостаточно нажати на спусковий гачок, після чого автоматично зводився курок і вироблявся постріл. Томишко створив свій спусковий механізм перед першою світовою війною, але впроваджуватися він став тільки з кінця 20-х років, причому в першу чергу в німецьких поліцейських і армійських пістолетах. Наприклад, в 1929 році, самовзводним спусковим механізмом оснастили поліцейський “вальтер”, а через 9 років пістолет П-38, що став у нацистському вермахті основною моделлю для офіцерів. Цей пістолет і понині залишається на озброєнні западногерманского бундесверу під позначенням П-4. З урахуванням сучасних вимог до офіцерської зброї його модернізували, трохи вкоротивши й полегшивши за рахунок використання в конструкції легенів аллюминевих сплавів

У нашій країні самозаряднимии пістолетами вперше зайнялися незабаром після закінчення громадянської війни. Справа в тому, що незважаючи на чудові бойові якості револьвера “наган” зразка 1895 року, військові фахівці порахували більше перспективними пістолети, як більше скорострільна офіцерська зброя

До революції в Росії їх ніхто не виготовляв і тому в ході були тільки імпортні зразки. Із цієї причини радянським конструкторам довелося починати снуля.

Першу вітчизняну модель самозарядного пістолета під 7.65 мм патрон Браунінга запропонував в 1920-1921 роках Коровин, працювали над подібною зброєю й іншими фахівцями. Однак найбільший успіх випав на частку Токарєва. Його пістолет ТТ (Тула, Токарєв) в 1930 році був прринят на озброєння Червоною Армією. “Порівнюючи пістолет Токарєва із кращими іноземними зразками, комісія вважає його найбільше приемлимим і підходящої для прийняття на озброєння при умовах:

1. Збільшення влучності

2. Поліпшення прицільних пристосувань

3. Збільшення безопастности

4. Полегшення спуска

5. Усунення інших, відзначених у процесі випробування недоліків”

Для роботи автоматики Токарєв вибрав принцип віддачі стовбура з коротким ходом, вісім 7.62 мм патроннов викладалися в коробчатий магазин, котоорий вставлявся знизу в порожню рукоятку

Прицільні пристосування забезпечували поразка мети з відстані 25 м. Більша дулова енергія (добуток маси кулі на квадрат початкової швидкості) гарантувала гарну вбивчість і пробивальність. ТТ протримався на озброєнні більше 20 років, за цей час виявилися деякі його недоліки, зв’язані насамперед із застосуванням у бронетанкових військах, низькою живучістю й відмовами через довільне вискакування магазина. Роботу над більше доконаною моделлю почали вже в 1938 році сам Токарєв, Воєводін, Раків і Коровин. “Пістолет Воєводіна був трохи важче й крупніше ТТ, але вигідно відрізнявся від нього п всім іншим характеристикам, - писав професор Болотин. - По купчастості бою він не уступав таким іноземним пістолетам, як “Парабелум”, “ Веблей-Скотт”, Маузер-“Астра”, а по практичній скорострільності й початковій швидкості кулі не мав собі рівних.” Однак випробування воеводинского пістолета завершили у квітні 1941 року й встигли випустити тільки малу партію, що розподілили серед вищого керівництва Червоної Армії

У роки другої світової війни короткоствольное зброя пройшла серйозну перевірку. Системи, що витримали її, продовжили службу, інші довелося відправити “у відставку”. Досвід війни породив і нові тактико-технічні вимоги до пістолетів, зокрема їм стояло компактніше, легше, надійніше й скорострельнее. Наприклад, у нашій країні 37-літній конструктор Макаров створив пістолет під 9 мм патрон. Збільшення калібру дозволило зберегти ту ж, що й ТТ, забійну силу при значному зменшенні початкової швидкості кулі, отчого виграла влучність, так необхідна для зброї самооборони. Дія автоматики ПМ було побудовано на найпростішому принципі - віддачі вільного затвора, застосування самовзводно-ударного механізму дозволило стрілку швидше відкривати вогонь і вести його з високою скорострільністю. Використання короткого патрона привело до зменшення розмірів зброї. В 1951 році пістолет Макарова прийняли на озброєння Радянської Армії

В останній період творці зброї стали всі частіше застосовувати такі новинки, як, наприклад, легкі сплави й пластмаси, шедшие на виготовлення корпусів, фабрикацію стовбурів методом кування замість розповсюдженого здавна свердління, додання спусковій скобі форми, що сприяла веденню вогню з обох рук , широке поширення одержали місткі, 12-15 зарядні магазини

У створенні нових зразків зброї самооборони, що відповідають всім вимогам сучасності, досить превстигли заподногерманские фірми. одна з них, “Хеклер і Кох”, випустила целую “обойму” військово-поліцейських пістолетів, у конструкції яких були реалізовані самі останні досягнення науки й техніки

Так, корпус П 9-З, розробленого фахівцями цієї фірми в 1970-1972 роках, майже повністю складався із пластмаси, металевими залишилися хіба що штамповані деталі, що скріплюють його окремі елементи

З’явився в 1979 році в поліцейських западногерманских земель Баварії И Нижньої Саксонії П-7 відрізнявся новим, досить оригінальним пристосуванням, що помітно прискорило підготовку до першого пострілу

В останні роки в арміях деяких країн одержали поширення багатозарядні пістолети. Наприклад, в Італії з 1976 року виробляються 12- і 13-зарядні “беретти” моделей 81 і 84. Магазинами, що вміщають 15 патронів оснащують пістолети ЧЗ-75 зразка 1975 року чехословацькі майстри. З настільки ж місткими сховищами боєприпасів випускають свою модель П-226 зразка 1983 року підприємства Швейцарської компанії “ЗИГ”.

Від європейських виробників стрілецької зброї намагаються не відставати їхні заокеанські колеги. Так з 1971 року відома американська фірма “ Смит-Вессон” стала постачати поліцію 14-зарядними пістолетами “559”, а в січні 1985 року почалося переозброєння офіцерського корпуса армії США новою службовою зброєю, створеною італійською компанією “Пьетро Беретта”. Це був пістолет моделі 92Ф, що одержав стандартне для американських збройних сил позначення М-9. Армія й флот одержать 315.9 тис. екземплярів такого пістолета, причому більшість буде изготовленно вже американскимии заводами

У фільмах про велику вітчизняну війну наших червоноармійців звичайно озброюють пістолетами-пулеметими ППШ, а німецьких солдатів - неодмінно кутастими МП. Вкакой-Те мері це справедливо, адже цей вид автоматичної зброї, розрахованого на пістолетні патрони й стральбу чергами, був одним із самих масових. Але з’явився-те він не наприкінці другої світової війни, а 76 років назад.

Уже в 1914 році майже всі армії випробовували недостачу легкої автоматичної зброї, навіть переробляли станкові кулемети в ручні, котрими можна було оснастити окремого піхотинця. Особливо дефіцит такої зброї відчували війська Італії, оскільки її солдатам доводилося діяти в гірські умовах

Найперший пістолет-кулемет створив в 1915 році італійський інженер Ревелли. Він зберіг у своїй конструкції багато рис звичного “станкача” - спарені 9-мм стовбури, які впиралися казенниками в затильник із двома рукоятками, у яких був змонтовано пусковий пристрій, що забезпечує ведення вогню з кожного стовбура по черзі або з обох разом. Для роботи автоматики Ревелли використовував віддачу затвора, чий відкіт уповільнювався тертям затворних виступів у пазах стовбурної коробки

Випуск нової зброї досить швидко налагодили на заводах фірми “ Вилар-Пероза” і “Фиат”, і до кінця 1916 року їм оснастили вже багатьох піхотинців і екіпажі військових дирижаблів. Однак незабаром з’ясувалося, що пістолет-кулемет Ревелли важкий, громіздкий, йому властивий надмірна витрата боєприпасів, а точність стрілянини залишала бажати кращого. Зрештою італійці припинили випуск двоствольних монстрів

Pages: 1 2

Збережи - » Сучасний етап розвитку автоматичної зброї . З'явився готовий твір.