Долі африканських народів зложилися більше трагично, чим народів азіатських. Ще в XVIII столітті Африка привернуло увагу європейських і американських колонізаторів. З Африки вивозили рабів в Америку, в Африку кинулися в XIX столітті європейські колонізатори, притягнуті багатствами цього континенту: алмазами й золотом, слоновой кісткою й покладами рідких руд, екзотичними плодами й рослинами, які вивозили в Європу, дешевої, майже даровою робочою силою. Фактично в XIX столітті вся Африка було поділено між європейськими державами

И природно, в інтересах колонізаторів було затримувати розвиток цього найбагатшого континенту. В XIX столітті багато африканських народностей не мали навіть своєї писемності. Культура в цих країнах зосереджувала в пам’яті народу. Казки, переказу, спостереження над природою й людиною передавалися з покоління в покоління в усній формі. Накопичений найбагатший досвід народу, його мудрість існували тільки в народній пам’яті. Французи, англійці, голландці, бельгійці, португальці, яким потрібно був засіб спілкування з місцевим населенням, прагнули впровадити свою мову, і навіть там, де були школи, дітей учили на європейських мовах. Тільки в другій половині XX століття африканські народи почали знаходити незалежність. Потужні національно-визвольні рухи в остаточному підсумку перемогли. Зараз Африканський континент змінив свою географію

Виникло багато зовсім нових держав, у яких початку розвиватися національна промисловість і національна культура. Незалежним африканським країнам потрібні були власні інженери, лікарі, учителі, учені, письменники… Більша частина студентів змушена була вчитися в європейських країнах і в Америці. Після другої світової війни був створений Університет Дружби народів, де й зараз учиться величезне число африканських студентів. В останні кілька десятиліть у країнах Африки особлива увага приділяється розвитку національних шкіл. Далеко не у всіх країнах Африки існує обов’язкове навчання дітей. У багатьох країнах навчання платне й бідному люду не по кишені віддавати дітей у школу. Крім того, діти дуже рано починають працювати й тому, що дорослі не можуть прокормити більші сім’ї, і тому, що існує безробіття, а дитяча праця набагато дешевше. Діти працюють чистильниками чобіт, носіями, працюють вполе.

Однак уже тепер у багатьох країнах Африки інтенсивно розвивається література. Радянський читач знаком із творчістю багатьох африканських письменників. У дитячій літературі справа обстоит набагато складніше. По-перше, ми ще не маємо у своєму розпорядженні більшу кількість перекладів, по-друге, в Африці величезна кількість мов і прислівників, навіть в одній і тій же країні в різних областях говорять на різних прислівниках. Розвиваючи національну культуру, письменники найчастіше користуються місцевими прислівниками, що утрудняє вивчення дитячої літератури, навіть якщо вона існує в різних областях країни. Більшість дитячих книг, переведених на російську мову, належить африканським письменникам, які користувалися європейськими мовами — англійським, французьким, португальським. Зрозуміло, згодом наші пізнання в області дитячої літератури країн Африки будуть набагато богаче. Поки що, крім добре вивчених казок різних регіонів Африканського континенту, ми можемо назвати лише кілька африканських письменників, що адресують свої книги дітям

Всі книги, видані російською мовою, знайомлять нас із життям африканських дітей, настільки несхожої й у той же час схожої на життя дітей інших країн. Несхожої тому, що самі природні умови африканських країн представляються нам екзотичними, а вдачі, звичаї, соціальний пристрій зовсім інші, чим у знайомому нам світі. Схожої тому, що саме дитинство має свої певні психологічні закони. Діти вчаться, трудяться, грають, пустують, сваряться й дружать зі своїми однолітками, братами й сестрами, вони шукають пригод і хочуть якомога швидше пізнати мир і стати дорослими. Тому, незважаючи на всю несхожість життєвих умов, у героях книг африканських письменників ми знаходимо багато загального з дітьми всього мира

Африканські письменники розповідають про минуле й сьогодення своїх країн. Так, наприклад, дагомейський письменник (республіка Бенін) Олімп Бели-Кенум у романі «Хлопчик з Югуру» розповідає про життя африканських народів у часи колоніалізму. Властиво, розповідає він про одну сім’ю, але не називає певної держави, а звертається до відомій йому Африці. З величезною любов’ю до свого континенту, навіть трохи в ідилічних тонах, які виникають у дорослої людини, коли він згадує про власне дитинство, оповідає письменник про повсякденні справи, турботи й радості свого героя. Імовірно, ліричні спогади викликані ще й тим, що письменник тужить за батьківщиною, він багато років живе в Парижі, де в ЮНЕСКО займається питаннями культури африканських країн

Книга охоплює події приблизно двох десятків років. У всякому разі його герой і всі перипетії його долі простежуються протягом дитинства, отроцтва. День за вдень, із дрібними подробицями показується життя молодшого сина заможного селянина, що може віддати всіх своїх дітей у школу. Маля Айао смів, спостережливий і одержимо пристрастю довідатися якнайбільше про навколишній світ. У книзі, паралельно з основною лінією, розповідається й про будні багатьох африканських селян, про їхню нелегку працю, їхніх думках, прагненнях, і поряд із цим письменник розкриває хвилюючі його проблеми, зокрема проблему утворення. Його герої вчаться у французькій школі, що прагне викорчувати з дітей все національне. Дітям забороняють говорити рідною мовою, вони заучують імена французьких письменників, книги яких вони не тільки ніколи не читали, але навіть не бачили їх. Білі — хазяї в країні й користуються набагато більшими привілеями. Але йде час, і Айао, ставши взрослим, здійснює свою мрію, він строп г у рідному селі школу для дорослих і дітей. Це мрія И самого письменника, що хоче бачити народи Африки очними й освіченими

Творчість африканських письменників різних країн представлено в збірниках оповідань. Реалістичні оповідання в збірнику «Усього вище» розкривають серйозні соціальні й націонала ние проблеми, що існують в африканських народів. Траги ческие колізії виникають насамперед в оповіданнях письменників тих країн, які ще не знайшли незалежності, як, наприклад, у ПАР. Насамперед, це расова проблема. Резервації для шт-ров і мулатів, повне безправ’я корінного населення, убогість, голод - все це робить нестерпної життя негрів у своїй власній країні. Відомі письменники П. Абрахаме, Р. Матселв, Д. Мэтьюз і ін.) малюють звичайні долі дітей і дорослих, АЛЕ саме їх «звичайність» змушує содрогаться від однієї думки, що на землі в XX сторіччі ще можливі такі соціальні відносини, де людське життя нічого не коштує, де принижується достоїнство людини, де людина просто «ніщо» (Р. Матсе-лі. «Костюм для концерту», Д. Боути. «Моє чорне дитинство», і ін.).

Збірник оповідань «Пароль «Воля!» знайомить із творчістю письменників ПАР. Прогресивна громадськість США нагородила укладача збірника (виданого «Дитячій літературою») спеціальною премією в Міжнародний рік дитини. Головна проблема, що проходить через всі оповідання збірника,- расова. Герої оповідань - діти, які гостро відчувають свою приналежність до «чорношкірих», діти, що страждають ще й тому, що багато хто з них не знають, що таке сім’я, любов батьків, добре відношення. У них немає будинку, матері, батька, вони голодують, хворіють і вмирають, а якщо через нестерпний голод крадуть шматок хліба, те їх відправляють у колонії для малолітніх злочинців. Але й майбутнє їх сумно й безперспективно. Єдиний спосіб їхнього існування - бродяжництво, бездомность, вулиця. Їм доводиться спати в канавах, у порожніх ‘автобусах, ховатися від поліції, знову красти, щоб не вмерти від голоду відразу, на вулиці. До них нікому немає справи. Доля їх безнадійна й трагична.

Pages: 1 2