Жанр Проблемно-філософський роман, у якому важливі соціальні та шш, іанаіила шроблйшл розглядаються з точки зору вічних гуманістичних істин, якими мусить керуватися людська цивілізація, щоб не прийти до свого остаточного руйнування і знищення.

Григір Тютюнник визначив твір як «роман-набат» (сигнал тривоги у випадку нещастя).

Особливості композиції

Твір складається з багатьох розділів, у кожному з яких представлено конкретного героя. Але долі всіх персонажів тим чи іншим чином пов’язані із собором, який є центральним образом твору. Це символічний образ, який уособлює в собі духовне начало українського народу, здійснює зв’язок поколінь, є духовним суддею людських діянь з погляду вічності.

С^Ийм^Яя^^

Проте найголовнішою у творі є тема збереження духовних святинь, без яких людина перестає бути людиною. Саме в ставленні до собору розкриваються всі персонажі твору. Вони ніби поділяються на два умовні табори - захисників цієї величної споруди та недругів.

Духовно багатими і чистими постають перед нами жителі приміської окраїни. У кожного з героїв твору своя доля, історія, шлях. Але їх єднає моральна чистота, виражена у їхньому ставлення до праці, до природи, культури свого народу. Душі Єльки Чечіль і Миколи Баглая, Віруньки й Івана Баглая, Ізота Лободи і Ягора Катратого такі ж чисті, як прозорі води Скарбного. Ніякий бруд не може торкнутися їхніх сердець. Але Володька Лобода, якого в селі прозвали «батькопродавцем», «юшкоїдом», є морально зіпсованою людиною.

У центрі твору - проблема духовності сучасної людини, точніше - сучасного українця. Тому вона так тісно пов’язана з проблемами батьків і дітей, наступності поколінь, збереження історичної пам’яті та національної гідності, проблемами національного нігілізму, відступництва від свого народу.

І

Селище Зачіплянка своєю історією сягає в козацькі часи.

Нині на Зачіплянці живуть металурги, тому з вікон будинків завжди видно заграви домен, а в повітрі відчувається гар від розпечених шлаків. Ще одна особливість селища - старий собор, шедевр запорізького зодчества, який зберігає безліч-людських таємниць.

Коли Микола Баглай, студент металургійного інституту, увечері повертається додому, то завжди зупиняється біля собору, милується величавою спорудою. Юнак певен, що інопланетяни «…далекі, прийдущі, виринувши з глибин всесвіту, наблизяться колись до нашої планети, перше, що їх здивує, безсумнівно, будуть… собори! І вони, інозоряні, теж стануть дошукуватись тайни пропорцій, ідеального суголосся думки й матеріалу, шукатимуть ніким досі не розгадані формули вічної краси!»

Він дуже любить свою Зачіплянку, бо в ній гармонійно поєднані природа і людина. «І самий смисл буття чи не в тому, щоб пити красу цих ночей, жити у мудрій злагоді з природою, знати насолоду праці і поезію людських взаємин? І щоб навчитися цим дорожити, відчути потребу все це берегти…» С в Миколи брат Іван, який знаходиться у відрядженні в Індії і якого так чекає кохана дружина Вірунька.

Сусід Віруньки, Ягор Катратий, недавно вийшов на пенсію. Нещодавно у Ягора оселилась красуня племінниця, що зветься Єлькою.

До Миколи Баглая доходять чутки, що собор будуть зносити, а цього не можна допустити, щоб не було соромно перед нащадками.

Микола увесь час потайки поглядає, за Ягоровою садибкою, хоче когось там побачити навіть тоді, коли вся Зачіплянка прикута до свого улюбленого видовища - польоту голубів над собором.

III Єлька з самого дитинства звикла бачити верхівки собору зі свого села Вовчуги. Цей собор був для неї мрією з тих пір, як почула про нього від матері, адже та ще дитиною ходила на

Єлька виростала при фермі, де працювала мати, а батька ніколи не знала. Її спіткало велике горе: на глинищі привалило матір, і дівчина залишилась сиротою. Усі в селі їй співчували. На похорони приїхав материн брат Ягор, запропонував перебратись у

Одного разу дівчата гуртом поїхали до міста по комбікорм. Склад комбікорму знаходився у соборі. А оскільки комірник з’явився аж надвечір, то довелось чекати ранку. Дівчата пішли ночувати до своєї землячки Вірки, яка тут замужем за сталеваром Іваном, кликали

У кузів. Надворі розгулявся вітер, під брезентом опинився і бригадир, спочатку співчував Єльці, що вона осиротіла, потім щось почав нашіптувати про кохання, - і дівчина довірилась йому.

Ранком бригадир уникав Єльчиного погляду. Всі завантажували мішки комбікормом, а коли треба було їх виносити з собору, Єлька відмовилась. За нею і всі дівчата, бо не жіноча це справа - підіймати кількапудові лантухи.

Перед від’їздом Єлька ще раз навідалась до дядька Ягора, але він так і не з’явився.

У селі для Єльки настало нестерпне життя. Бригадирова дружина не давала дівчині спокою, увесь час ображала, принижувала, пускати плітки про дівчину. Бригадив спробував ще раз підкотитись до дівчини - одержав ляпаса. Дівчина зовсім зневірилась у людях.

Кілька разів дівчина просила в голови колгоспу довідку на виїзд, але він не давав. Селу були потрібні Єльчині робочі руки, а людям було байдуже до її самотньої душі, до її проблем. Ставши свідком чергового галасу, де знов «перемивали їй кісточки», дівчина не витримала і вдосвіта подалась до міста.

IV

Так Єлька опинилась у свого дядька Ягора на Зачіплянці. Для Єльки ніби відкрився і новий світ. Тут дуже багато молоді, яка гуртується біля двору Баглаїв, або трохи далі - Орлянченків.

Дядькове минуле було для Єльки загадковим. Ще змалку знала про материних братів.

Один пішов до червоних і загинув на Перекопі, другий, Ягор, підлітком опинився у Махна.

Все життя Ягор працював на металургійному заводі, давно вже реабілітований, а згадувати

‘про юність не любив. Але Єлька наважилась розпитати. Дядько не образився, розповів про

Криваві рейди.

V

На одному важливому засіданні обговорювали долю собору. Володимир Лобода, син славетного металурга Ізота Лободи, представляв на цьому засіданні Зачіплянку. Коли відзначалось 300-річчя Переяславської ради, треба було ремонтувати собор як пам’ятку архітектури XVIII сторіччя. Володимир, який був тоді на комсомольській роботі, запропонував взяти собор у риштовання. Так і стояв, ніби полатаний, аж доки воно само від часу не осунулось. Здавалось, доля такої величної споруди була для зачіплянців байдужою. Але ні! Відразу після засідання жителька містечка Шпачиха підійшла до Володьки з проханням захистити зачіплянських кіз. Вони, мовляв, з’їдять весь білий хліб міста, і тому їх заборонено тримати. Щоб заспокоїти жінку, Лобода вирішив порадувати її звісткою про рішення на засідан-ні - відкрити базар на місці собору. Своїм обуренням вона довела, що їй не байдужа доля історії свого краю свого народу Цей протест є ніби маленьким захистом від посягань навіки знищити от’і «голубі маківки ^боруТ

Увечері Володька завітав на Зачіплянку, ненадовго затримався біля Віруньчиного двору, потім поїхав до Ягора Катратого. Лобода товаришував з Іваном Баглаєм Коли у Віруньки й Івана народився первісток, то сам напросився кумувати.

Особисте життя Володьки не склалось - дружина його покинула через рік після одруження. Проте Володька встиг отримати нову квартиру, переманив туди жити старого батька. А коли дружини не стало, то син-холостяк відправив батька у Будинок металургів.

І хоча Володька не цурався зачіплянців, був серед них своїм, Микола Баглай називав Лободу батькопродавцем.

VI

Уночі собор молодшає, адже в темряві не видно на ньому позначок часу. У війну зупинялись біля нього і італійці, і німці. Колись тут напали на німецький обоз зачіплянські підпільники. Серед них був і син Шпачихи. Тоді загинуло багато молоді.

Про них часто думали Микола Баглай і його друг Роман Орлянченко. Роман поділився з другом, що переходить на іншу роботу, а Микола застеріг друга від кар’єризму, щоб той не став схожим на Володьку Лободу.

Поговоривши з Ромкою і з Вірунькою, Микола пішов до саги. Він часто згадував Ягоро-ву племінницю. Вона запала в душу хлопцеві не лише своєю вродою, а й поглядом, який виказував внутрішню силу і надійну душу.

Блукаючи Зачіплянкою, Микола підійшов до юшкоїдів. Дошкульними словами висловив бюрократам, Володьці і новому рибінспекторові, все, що про них думав, адже обидва говорили про високі матерії, а вели принизливе життя. А цього Микола Баглай не міг терпіти

Потім обидва юшкоїди сіли в машину і поїхали, але зупинились біля собору.

Володька скаржився, що собор «псує йому нерви». Рибінспектор запропонував Володьці звернутись до саперів і знищити собор.

Проте споруда вважалась пам’яткою архітектури. Про це свідчила табличка, яку п’яні молодики, Володька і рибінспектор, зірвали із собору.

VII

Pages: 1 2 3

Збережи - » Стислий переказ твору «Собор» (1968) . З'явився готовий твір.