Служники спитали, хто їде, їм відповіли, що свої, до пана по той Хліб, Що мужицькими руками склав він у своїх клунях.

Із-за воріт раптом вискочив сам пан і закричав скажено: «Ваш хліб? Ваш хліб?..» Почав лаяти й проганяти селян. Але Явтух попросив його відступитися ло-доброму. Партнер кинувся до коней, а чиїсь руки вхопили його ззаду, зім’яли й віднесли, як дитину, до покоїв. При цьому йому порадили сховатися в хаті й мовчати.

Пана мов пришибло. Довго сидів у покої, не слухаючи питань переляканої жінки. Потім одягнувся як у дорогу і вийшов надвір. Біля амбарів вешталися люди, носили щось на плечах до своїх возів. Постоявши трохи, Партнер пробрався до стайні, взяв коня і потихеньку виїхав. Проїжджаючи мимо возів, не витримав, закричав, що незабаром він побачить, як селяни солдатськими кулями будуть ділитися.

Хліб ділили до півночі. Потім тихо роз’їжд жалися, домовляючись завтра йти у Білі Берези, до іншого пана.

Весело запалали печі по хатах, вперше за багато днів селяни їли по-людському. А вранці до Явтуха прийшов Іван і сказав, що йдуть солдати. Пан повернувся, його жінка й паничі самі ріжуть курей на обід офіцерові, який йде з солдатами з міста. Явтух наказав скликати людей на вигон.

І от вони сходяться і чекають «салдатів», а Явтух ходить від однієї групки людей до Іншої і заспокоює, що, мовляв, ніхто не стрілятиме за правду. А в Кавунівці тому трьох

Убили, що ніхто солдатам не розповів, не довів, чого і як забрали хліб. Хіба ж солдат знає, хіба він бачить, що не по правді стріляє? Треба сказати, на кого вони руку підіймають… На своїх же - на батьків, на братів…

Микола раптом питає, що їм робити, коли раптом почнуть стріляти: тікати чи битися? Явтух запевняє, що нізащо не стрілятимуть, адже ж селяни не злодії якісь чи розбишаки. І Микола сам для себе постановлює, що буде битися.

«Ідуть!» - раптом виривається відразу у багатьох і холодним щемом відзивається у серці. Розмови стихають, і всі напружено дивляться на щось сіре і довге, що повзе з-за лісу по полю і нагадує велику гадюку.

«З ружжями! - тихо промовив хтось. Всі заворушилися; десь захлипала жінка, запищала дитина, але їх зразу спинили…»

Почулася якась різка команда офіцера. Селяни ще більше зблідли. Хтось молився, хтось хлипав, але їх уже не спиняли. Сіра гадюка перетворилася на рівний живий тин людей. Цей тин ішов прямо, гулко ступаючи сотнею ніг по калюжах і, здається, не чув і не бачив перед собою нічого, крім свого офіцера.

Ось уже видно червоні, заляпані грязюкою лиця солдат, жовте, безвусе, прищувате обличчя білявенького офіцерика в сивій шинелі.

Офіцер командує роті зупинитись. Потім повертається до селян і звисока питає, чого вони тут зібралися. Пограбували, а тепер просити вийшли? Але з валки хтось відзивається, що вони нікого не грабували.

Офіцер кричить: «Что?.. Кто там говорит, вьійди вперед!» З валки поважно виступив Явтух і став спокійно говорити, що він нікого не грабували, не злодії ж бо і не грабителі. А вийшли, щоб спитати, чого солдати ідуть у їхнє село.

Что-о?.. Ах, тьі морда хохлацкая! Посмотри на него. Да тьі знаешь, морда тьі зтакая, что я тебя за зтот вопрос до смерти засеку!.. Марш в деревню, и чтоб я ни одной вашей рожи не видел, пока не позову!..

Ми собі підем, - спокійно знов почав Явтух. - От ви скажіть, чого ви їдете до нас…» Офіцерик оскаженіло заверещав, наказав мовчати і йти в село.

«- Ми не підемо в деревню! глухо промовив Явтух, не ворушачися. Нема вам чого нам показувати… Салдатики! вмить підняв голос і ступив трохи вперед. Невже ж ви піднімете на нас руки? Невже ж…»

Офіцер люто перебив його і знову наказав Явтухові мовчати, а солдатам розійтися. Явтух, не слухаючи його, голосно говорив до солдатів: «Ви ж не знаєте, за що ви нас стрілять хочете… За правду!.. За святу правду! Ми ж не грабили…»

Солдати почали ворушитися і передивлятися між собою, уважно слухаючи селянина. Офіцер бісився з люті і кричав, щоб розходилися. А Явтух продовжував: «Ми не грабилн!.. Ми ж з голоду вмирали!.. Ми ж самі заробили той хліб, що забрали!.. Послухайте!.. Хіба ж ви забули? У вас же є батьки, матері!.. Ми ж ваші батьки, ви ж такі, як ми…»

Солдати почали ще Більше Ворушитися, передивлятися і шептатися між собою. Офіцер з червоного зробився білий і став дрижачими руками витягати шаблю.

- Не слухайте ж, не слухайте його! аж розкочувався повний муки, надії й страху Явтухів голос: Киньте ружжя! Ми ж не бажаємо вам зла. Ви ж не можете зробити такий страшний гріх!»

Офіцер нарешті вихопив шаблю і закричав, що останній раз говорить розійтися, а то буде стріляти.

«- Не стріляйте, не стріляйте, не слухайте його! Рота! Слупіай! Не слухайте, не слухайтеї.. Салдати, зачувши команду, зразу стихли і насторожилися. Салдатики!.. викрикнув Явтух з таким болем і з таким одчаєм, що в валці мов прокинулися всі, а салдати аж здригнулися разом і похмуро глянули на офіцера. Серед селян зразу піднявся плач, крики, стогнання. Офіцер ще більше зблід і навіть на хвилину зупинився, боячись командувати, але зараз же схопився і диким якимсь голосом закричав: - Слуша-ай! Прямо по мишеням… Пальба-а ротою!..)

Солдати, як машини, підкинули рушниці і виставили їх проти людей. У валці аж ухнуло, дехто кинувся назад, але більшість твердо стояла, ненависно, зі злістю дивлячись перед собою.

Тоді Явтух знову звернувся до солдатів, благаючи їх, щоб вислухали. А їхній начальник не хоче, щоб він казав, бо боїться.

Між солдатами пройшов якийсь рух, рушниці похилилися, а з задніх рядів хтось сказав, що треба б вислухати.

Офіцера мов опарило. Він хриплим переляканим голосом закричав, щоб мовчали, бо застрелить.

«Але салдатики вже почали ворушитися, і командир, не пам’ятаючи себе, скомандував; «Пли!»

А з заднього ряду хтось разом з ним крикнув: «Не стріляй, братця!»

Червоні обличчя солдатів пожовтіли, рушниці задрижали, але ніхто не вистрілив, тільки почулося: «Хай уперше мужик скажеі»

Офіцер мов збожеволів - Він із хрипом підскочив до якогось солдатика, шарпнув його, потім повернувся до Явтуха і, як застуканий звір, зо всього розмаху рубонув його шаблею. У валці ухнули і розкотилися страшні слова: «Явтуха зарубав!» Але не встиг офіцер озирнутися, як з валки вискочив Микола з ломакою і опустив її на голову кривдника. Той Захитався і впав Мертвий,

«Явтух правду сказав: салдати не стріляли. Мирно й сумно побалакавши з селянами, вони тихо рушили назад, несучи за собою тіло вбитого начальника. А в другий бік верталися селяни з другим мертвим начальником Явтухом».

1 «Сонячна машина» А поема

2 «Дисгармонія» Б соціально-утопічний роман

3 «Повія» В психологічна драма

4 «Сила і краса» Г повість

5 «Відродження нації» Д мемуарно-публіцистична праця

12. Установіть відповідність між назвою твору В. Винниченка і роком видання

1 Повість «Сила і краса» А 1971 р. (посмертно)

2 роман «Слово за тобою, Сталіне» Б 1902 р.

3 драма «Між двох сил» В 1901 р.

4 оповідання «Народний діяч» Г 1918 р.

5 роман «На той бік» Д 1923 р.

Pages: 1 2

Збережи - » Стислий переказ твору «Салдатики!» . З'явився готовий твір.