З іншого боку, що стоїть одруження, незважаючи на всі прикрості, пов’язані із пристроєм весілля, не могла не радувати поета, не змушувати тріпотіти й хвилюватися його серце. Творчому натхненню сприяла й пора року - улюблена Пушкіним осінь. Лірика цього періоду як не можна глибше відбиває внутрішній стан поета: радісні, грайливі нотки перемежовуються в ній із тривожними й смутними. Однак гарний настрій переважає. Воно спонукує Пушкіна експериментувати, пробувати себе в прозі. Так з’являються «Повісті Белкина», перейняті «веселим лукавством розуму» (слова ці колись Пушкін сказав про творчість И. Крилова). Пушкінського «веселого лукавства розуму» важко було не помітити: не зрячи Баратинський при читанні повістей, за словами самого поета, «іржав і бився».

Однак не всі повести циклу цікаві й веселі. Є серед них і цілком серйозні, і смутні. Такий є й повість «Станційний доглядач», написана в дусі кращих добутків сентиментального напрямку: принижений і сумний герой; фінал - рівною мірою й скорботна й щасливий; повість перейнята пафосом жалю. Але від традиційного сентименталізму її відрізняє особливий характер конфлікту: тут немає негативних героїв, які були б негативні у всім; тут немає й прямого зла - і в той же час горі простої людини, станційного доглядача, від цього не стає меншим.

Що тільки не ставлять за провину станційному доглядачеві: «Погода нестерпна, дорога кепська, ямщик упертий, коня не везуть - а винуватий доглядач…». Для більшої частини проїжджаючих станційні доглядачі - «нелюди роду людського», і це незважаючи на те, що багато хто «ці настільки оклеветанные доглядачі взагалі суть люди мирні, від природи послужливі, схильні до гуртожитку, скромні в домаганнях на почесті й не занадто грошолюбні». Таким був і пушкінський герой - Самсон Вырин. Сім’я в нього була невеликий він так красуня дочка Дуня. Їй з дитинства довелося звалити на свої тендітні плечі всю жіночу роботу: дружина Самсона вмерла. У чотирнадцять років ніхто краще її не міг приготувати обід, забрати в будинку, прислужити проїзному: Дуня була майстринею на всі руки. І батько, дивлячись на її моторність і красу, не міг нарадуватися.

Сам Вырин, як він представлений на початку повести, - «свіжий і бадьорий», товариський і неозлоблений, незважаючи на те що незаслужені образи так і сипалися на його голову. І як же здатно змінити людини горі! Усього через кілька років, проїжджаючи по тій же дорозі, автор, зупинившись на ніч у Самсона Вырина, не довідався його: з «свіжого й бадьорого» той перетворився в занедбаного, обрезклого старця, єдиною розрадою якому служила пляшка. А вся справа в дочці: не випросивши батьківської згоди, Дуня - його життя й надія, заради блага якої він жив я працював, - бігла із проїзним гусаром. Учинок дочки зломив Самсона, він не міг перенести того, що його миле дитя, його Дуня, що він як міг оберігав від усяких небезпек, змогла так надійти з ним і, що ще страшнее, із собою - стала не дружиною, а коханкою.

Пушкін співчуває своєму героєві й глибоко його поважає: людина нижчого стану, що виріс у нестатку, тяжкій праці, не забув, що таке порядність, совість і честь. Більше того, якості ці він ставить вище матеріальних благ. Бідність для Самсона ніщо в порівнянні зі спустошеністю душі. Автор не зрячи вводить у повість таку деталь, як картинки із зображенням історії блудного сина на стіні в будинку Вырина. Як і батько блудного сина, Самсон готовий був простити. От тільки Дуня не верталася. Страждання батька збільшувалися тим, що він добре знав, чим найчастіше закінчуються подібні історії: «Багато їх у Петербурзі, молоденьких дурок, сьогодні в атласі так оксамиті, а завтра, подивишся, метуть вулицю разом з голотою кабацкою. Як подумаєш порию, що й Дуня, може бути, відразу пропадає, так поневоле згрішиш так побажаєш їй могили…».

Спроба розшукати дочку у величезному Петербурзі закінчилася нічим. От отут і здався станційний доглядач - запив остаточно й через якийсь час умер, не дочекавшись дочки.

Теперішній патріот, Пушкін не міг не схилятися перед щиросердечною чистотою російського народу. Повість «Станційний доглядач» - це глибоко філософський погляд на життя, у добутку відбивається мудрість великого художника. «Повістям Белкина» довелося витримати нападки критиків. Багато хто, зокрема Бєлінський, уважали, що цей добуток не гідно ім’я Пушкіна. Але життя показало інше: «Повести Белкина», і більше інших «Станційний доглядач», відкривали нові шляхи для російської літератури, на них учився Достоєвський, Тургенєв, з них у більшому або меншому ступені виросла вся російська проза по-слепушкинского періоду