План:

1. Догляд за хворими і його значення

2. Введення в легеневі захворювання

3. Особливості спостереження й догляду за хворими при кашлі, кровохарканні й легеневій кровотечі

4. Спостереження й догляд за хворими з дихальною недостатністю

5. Плевральна пункція

6. Література

У повсякденному житті під доглядом за хворими (зрівняєте - доглядати, піклуватися) звичайно розуміють надання хворому допомоги в задоволенні їм різних потреб. До них ставиться їжа, питво, умивання, рух, звільнення кишечника й сечового міхура. Відхід має на увазі також створення хворому оптимальних умов перебування в стаціонарі або будинку - тиші й спокою, зручний і чистої постелі, свіжого натільної й постільної білизни й т. д. Значення догляду за хворими важко переоцінити. Нерідко успіх лікування й прогноз захворювання цілком визначаються якістю відходу. Так, можна, бездоганно виконати ськладну операцію, але потім втратити хворого через прогресування застійних запальних явищ у легенях, що виникли в результаті його тривалого змушеного нерухливого положення в постелі. Можна домогтися значного відновлення ушкоджених рухових функцій кінцівок після перенесеного порушення мозкового кровообігу або повного зрощення кісткових отломков після важкого перелому, але хворий умре через пролежні, що утворилися за цей час внаслідок поганого відходу.

Таким чином, догляд за хворими є обов’язковою ськладовою частиною всього процесу лікування, що впливає в чималому ступені на його ефективність.

Повсюдно, особливо в індустріально розвинених країнах, спостерігається значний ріст захворювань дихальної системи, які вийшли вже на 4-е місце серед причин смертності населення. Що ж стосується, наприклад, рака легенів, те це патологія по її поширеності випереджає в чоловіків всі інші злоякісні новотвори. Такий підйом захворюваності зв’язаний у першу чергу з постійно збільшується забрудненням навколишнього повітря, палінням, що росте аллергизацией населення (насамперед за рахунок продукції побутової хімії) . Все це в цей час спричиняється актуальність своєчасної діагностики, ефективного лікування й профілактики хвороб органів подиху. Рішенням цього завдання займається пульмонологія (від панцира. Pulmois - легеня, гречок. - logos - навчання) , що є одним з розділів внутрішньої медицини.

У своїй повсякденній практиці лікареві доводиться зіштовхуватися з різними захворюваннями дихальної системи. В амбулаторно-поліклінічних умовах, особливо у весняно-осінній період, часто зустрічаються такі захворювання, як гострий ларингіт, гострий трахеїт, гострий і хронічний бронхіт. У відділеннях стаціонару терапевтичного профілю нерідко перебувають на лікуванні хворі з гострою й хронічною пневмонією, бронхіальною астмою, сухим і екссудативним плевритом, емфіземою легенів і легенево-серцевою недостатністю. У хірургічні відділення надходять для обстеження й лікування хворі із бронхоектатичеськой хворобою, абсцесами й пухлинами легенів.

Сучасний арсенал діагностичних і лікувальних засобів, застосовуваних при обстеженні й лікуванні хворих із захворюваннями органів подиху, є досить великим. Сюди ставляться різні лабораторні методи дослідження (біохімічні, імунологічні, бактеріологічні й ін.) , функціональні способи діагностики - спірографія й спірометрія (визначення й графічна реєстрація тих або інших параметрів, що характеризують функцію зовнішнього подиху) , вневмотахография й пневмотахометрия (дослідження максимальної об’ємної швидкості форсованого вдиху й видиху) , дослідження змісту (парціального тиську) кисню й вуглекислого газу в крові й ін.

Досить інформативними є різні рентгенологічні методи дослідження дихальної системи: рентгеноськопія й рентгенографія органів грудної клітки, флюорографія (рентгенологічні дослідження за допомогою спеціального апарата, що дозволяє робити знімки розміром 70X70 мм, що застосовується при масових профілактичних обстеженнях населення) , томографія (метод прослойного рентгенологічного дослідження легенів, точніше оцінюючий характер опухолевидних утворень) , бронгография, що дає можливість за допомогою введення в бронхи через катетер контрастних речовин одержати чітке зображення бронхіального дерева.

Важливе місце в діагностиці захворювань органів подиху займають ендоськопичеськие методи дослідження, що представляє собою візуальний огляд слизуватої оболонки трахеї й бронхів і допомогою введення в них спеціального оптичного інструмента - бронхоськопа. Бронхоськопія дозволяє встановити характер поразки слизуватої оболонки бронхів (наприклад, при бронхітах і бронхоектатичеськой хвороби) , виявити пухлину бронха й взяти за допомогою щипців шматочок її тканини (провести біопсію) з наступним морфологічним дослідженням, одержати промивання води бронхів для бактеріологічного або цитологічного дослідження. У багатьох випадках бронхоськопію проводять і з лікувальною метою. Наприклад, при бронхоектатичеськой хвороби, важким плині бронхіальної астми можна здійснити санацію бронхіального дерева з наступним відсмоктуванням в’язанням або гнійним мокротинням і введенням лікарських засобів.

Догляд за хворими із захворюваннями органів подиху звичайно включає в собі й ряд загальних заходів, проведених при багатьох захворюваннях інших органів і систем організму. Так, при крупозній пневмонії необхідно строго дотримуватися всіх правил і вимог догляду за хворими, що морозять (регулярний вимір температури тіла й ведення температурного аркуша, спостереження за станом серцево-судинних і центральної нервової систем, догляд за порожниною рота, подача судна й мочеприемника, своєчасна зміна натільної білизни й т. д.) При тривалому перебуванні хворого й у постелі приділяють особливу увагу ретельному догляду за шкірними покривами й профілактиці пролежнів. Разом з тим догляд за хворими із захворюваннями органів подиху припуськає й виконання цілого ряду додаткових заходів, пов’язаних з наявністю кашлю, кровохаркання, задишки й інших симптомів.

Кашель являє собою сложнорефлекторний акт, у якому бере участь ряд механізмів (підвищення внутрігрудного тиську за рахунок напруги дихальної муськулатури, зміни просвіту голосової щілини т. д.) і який при захворюваннях органів подиху обумовлений звичайно подразненням рецепторів дихальних шляхів і плеври. Кашель зустрічається при різних захворюваннях дихальної системи - ларингітах, трахеїтах, гострих і хронічних бронхітах, пневмоніях і ін. Він може бути зв’язаний також із застоєм крові в малому колі кровообігу (при пороках серця) , а іноді має центральне походження.

Кашель буває сух або вологим і виконує часто захисну роль, сприяючи видаленню вмісту із бронхів (наприклад, мокротиння) . Однак сухий, особливої болісний кашель, стомлює хворих і вимагає застосування відхаркувальних (препарати термопсиса, і пекакуани) і противокашлевих засобів (либексин, глауцин і ін.) . У таких випадках хворим доцільно рекомендувати тепле лужне тепло (гаряче молоко з боржомом або з додаванням ½ чайної ложки соди) , банки, гірчичники) .

Нерідко кашель супроводжується виділенням мокротиння: слизуватим, безбарвної, в’язанням (наприклад, при бронхіальній астмі) , слизисто-гнійної (при бронхопневмонії) , гнійної (при прориві абсцесу легені в просвіт бронха) .

При наявності мокротиння необхідно визначати її добову кількість, що може коливатися від 10-15 мл (при хронічному бронхіті) до 1 л і більше (при бронхоектатичеськой хвороби) . Хворий повинен спльовувати мокротиння в індивідуальну плювальницю, на дно яке наливають невелику кількість 0,5% р-ра хлораміну. Плювальниці щодня спорожняють, ретельно промивають, дезінфікують. Добова кількість щодня відзначають у температурному аркуші.

Дуже важливо домогтися вільного отхождения мокротиння, оськільки її затримка (наприклад, при бронхоектатичськой хвороби, абсцесі легені) підсилює інтоксикацію організму. Тому хворому допомагають знайти положення (так зване дренажне, на тім або іншому боці, на спині) , при якому мокротиння відходить найбільше повно, тобто здійснюється ефективний дренаж бронхіального дерева. Зазначене положення хворої повинен приймати раз у день у плині 20-30 мінут.

При наявності у хворого мокротиння виникає в необхідність її повторних досліджень - мікроськопічних, бактеріологічних і т. д. Найбільш достовірні результати виходять у тих випадках, коли мокротиння одержують при бронхоськопії. При цьому в неї не попадає слина, мікроорганізми порожнини рота. Однак часто хворий сам здає мокротиння, спльовуючи її в чисту ськляну баночку. Тому перед збором мокротиння, таким чином, хворий повинен обов’язково почистити зуби й прополоськати рот. Мокротиння в кількості 4-5 мл збирають ранком, коли вона найбільш багата мікрофлорою.

Крім загального дослідження мокротиння, існують деякі обов’язкові аналізи, що передбачають певні особливості її одержання й доставці в лабораторія.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Спостереження й догляд за хворими із захворюваннями органів подиху . З'явився готовий твір.