У ХV і ХVI століттях Португалія була іберійським королівством, що нараховувало мільйон жителів, розташованим на березі Атлантичного океану й, що граничили з королівським будинком Кастилії, що був їй ворожий. Через роки після боротьби з арабськими загарбниками, португальці направили всю свою увагу й енергію убік моря й далеко за його межі. Поки іспанці борознили моря на заході в пошуках шляху на Схід, португальці вибрали для себе так званий “південний маршрут” уздовж африканського узбережжя. Досягши Мису Доброї Надії в 1487 році, португальські мореплавці під предводительством Васку да Гамори відкрили в 1497 році морський шлях на Схід через Індійський океан. Їм було відомо про існування землі по другу сторону Атлантики, і вони навіть спорядили кілька експедицій на Захід ще до відкриття Антильських островів Колумбом в 1492 році. Проте, вони зберігали це в таємниці, не бажаючи, щоб честолюбні Іспанія, Англія й Франція перешкодили їхнім планам. Для маленької країни секрет був єдиним способом уберегтися від амбіцій більше сильних морських конкурентів

Тордесильясский договір (1494) визначив границі нових володінь між Іспанією й Португалією. Мова йшла про те, що за договором, території до сходу від Гринвичского меридіана до 370 легуа на захід від Островів Зеленого Мису відходили Португалії, а землі, що перебувають на захід від його - Іспанії. Ця уявлювана лінія, що простягнулася між двома полюсами, перетинала Латинську Америку на сході й стала першою границею Бразилії, хоча її офіційне відкриття Педро Алваресом Кабралом відбулася лише тичина роками пізніше, в 1500 році

Перші колонії (1530 - 1549)

За Кабралом пішли інші португальські експедиції. Самим головним природним багатством, знайденим першими колонізаторами, було сандалове дерево ( pau-brasil), з деревини якого добували червоно-фіолетову фарбу. Від його назви й відбувається слово “Бразилія”

Планомірне освоєння нових земель почалося тільки в 1530 році, коли з Португалії стали прибувати перші поселенці, що привозили із собою худоба, саджанці й насіння з метою заснувати тут колонії. Були укріплені поселення, засновані на північному сході країни. Сан Висенте, що перебуває в прибережній частині сучасного штату Сан-Паулу, був заснований в 1532 році, а місто Салвадор, вибраний пізніше резиденцією генерал-губернатора колонії, був заснований в 1549 році. Територія була мало заселена тубільними племенами. Одні минулого миролюбними, а інші, навпроти, ворожими й агресивними, особливо, у глибині країни

У міру розширення колонізації виникла необхідність створення адміністративної системи. Першим кроком до цього став указ короля про створення спадкоємних феодальних володінь - капитаний. Чотирнадцять із них, причому деякі по розмірі були більше самої Португалії, були засновані в середині ХVI століття. Власники капитаний, так звані donatarios, тобто “приймаючий дарунок”, відповідали за їхню безпеку й розвиток. Система капитаний вплинула на границі й політику сучасної Бразилії

Колоніальний період

Вологе й родюче узбережжя штату Пернамбуку було придатно для вирощування цукрового очерету. Крім цього, таке місце розташування робило його підходящої як порт для судів, які відправлялися з Португалії на африканський захід і на схід. Цукровий очерет і техніка його вирощування були завезені в Бразилію з острова Мадейра. Незабаром стала процвітати тристороння торгівля. У її основі лежала праця завезених із західної Африки негрів-рабів на плантаціях цукрового очерету. Цукор поставлявся на європейський ринок, чиї зростаючі потреби вже не могли задовольнятися за рахунок традиційних джерел

Сполучник Іспанії й Португалії (1580 - 1640)

, ЩоВідбулися в Європі події перешкодили подальшому розвитку колонії. Після смерті короля Португалії Себастьяна в 1578 році на трон у Лісабоні піднявся король Іспанії Фелипе II. З 1580 по 1640 обох королівства були об’єднані іспанською короною. У цей період, завдяки об’єднанні двох країн, вся Південна Америка стала частиною іспанських володінь. Парадоксальним образом шістдесятирічний сполучник Португалії й Іспанії дав несподівані переваги заморської колонії Португалії. Скориставшись відсутністю границь, португальці й бразильці почали походи вглиб країни

Першої на їхньому шляху став капитания Сан Висенте, і саме починаючи із цієї опорної крапки в Сан-Паулу, першопрохідники відсунули границю від узбережжя вглиб континенту

Експедиції (bandeiras) за рабами-індіанцями прокладали дорогу через ліси, із працею переборювали гірські хребти, просуваючись увесь час уперед. експедиционери (bandeirantes) прославилися тим, що захоплювали індіанців і в єзуїтських місіях, і розгулюють на волі й верталися разом з ними додому. Завдяки bandeirantes границі майбутньої незалежної Бразилії розширювалися

Територіальна експансія (1600)

В 1640 португальці на чолі з королем Доном Жоау IV повернули сво незалежність від Іспанії й відмовилися покинуть окуповані й колонізовані території на захід від первісної лінії, установленої Тордесильясским договором. Опираючись на те, що з тих пор стало визнаватися міжнародним правом як uti possidetis - право, що дається не якимось офіційним документом, а “володінням на правах фактичного використання” - португальці влаштувалися на захоплені ними землями як законні хазяї. У другій половині ХVII століття Португалія звільнилася від іспанського панування; північний схід Бразилії - від голландців, що володіли їм протягом 24 років. У цей період бразильська економіка, що ґрунтувалася на виробництві цукру, сильно ослабнула. Занепад у цукровій промисловості привів до міграції населення з районів його виробництва на незасвоєні землі

Відкриття золота (1690 - 1800)

Найважливішим відкриттям, зробленим у ході цих експедицій, стало золото. У погоню за золотом були залучені не тільки жителі прибережних районів, але й нові партії, що прибувають із Португалії, іммігрантів. Серед інших результатів експедицій можна виділить розвиток скотарства у внутрішніх районах країни, що пояснювалося необхідність постачання рудокопів м’ясом і шкірою, а також поява нових міст на території, що зараз займає штат Минас Жерайс. Усього з 1700 по 1800 роки тут було добуто 1.000 тонн золота й 3 мільйони каратов алмазів. Зростаючий видобуток золота в Бразилії став важливим фактором розвитку, що вплинув на хід подій не тільки в самій колонії, але й у Європі

Хоча золото перебувало під контролем Португалії й відправлялося морем прямо в Лісабон, там воно не затримувалося. Англія, відповідно до Метуенским договору 1703 року, поставляла в Португалію продукції текстильної промисловості, що оплачувалася золотом із бразильських копалень. За допомогою бразильського золота, що направляється в Лондон, фінансувалася англійська промислова революція

На бразильському ринку панували англійські товари, що унеможливлювало конкуренцію й душило любу ініціативу в промисловості

Кава

Слідом за успіхами в області видобутку золота й алмазів, а також у розведенні цукрового очерету, пішло розвиток ще більш важливого джерела добробуту - кава. Так само як розробка родовищ, що викликала міграцію жителів Пернамбуку й Баии на південь, у Минас Жерайс, так і ріст кавових плантацій спричинив заселення земель, що пустують, ще далі на південь. Кава було завезено в Бразилію із Французької Гвіани в ХVIII столітті. Перші плантації кава були розбиті в районах, де не було недоліку в рабах, у глибині сьогоднішнього штату Ріо-де-Жанейро. Однак скасування рабства й імміграція з Європи в штат Сан-Паулу наприкінці ХIХ століття привели до того, що плантації кава змістилися на південь, у райони, де були більше сприятливі умови ґрунту, клімату й підходящі географічні висоти. У свою чергу, сприятливі природні умови перетворили Бразилію в найбільшого у світі виробника кава

Іншою важливою подією цієї половини ХVIII з’явився перенос резиденції колоніального уряду. Через більше 200 років, столиця країни була перенесена із Салвадора в Ріо-де-Жанейро, де вона тримала під контролем основний шлях у Минас Жерайс і перебувала ближче до зростаючих населених центрів південних районів

Pages: 1 2