Реалістичні подробиці позначають послання «До дядька Прохора-коваля» та вірш «Студент» - рефлективно-іронічні картини нужденного життя самого поета. Духовно знищувальні обставини соціальної неволі зображено у вірші «П’яниця». Тяжку долю залежної людини провіщає автор устами матері-кріпачки в одному з найкращих своїх віршів «Над колискою», де звучить пафос скорботи й ненависті, що може дорівнюватись окремим інтонаціям поезії Т. Шевченка; в художньому плані твір здобуває риси реалістичні.

Пристрасне громадянське звучання мають поетичні твори Руданського, в яких ідеться про етичний вибір людини, обстоювання нею своєї гідності – «До дуба», «Наука».

Творча оригінальність поета найповніше реалізована ним у жанрі гуморесок. Саме тут найвиразніше проявляються грані його таланту – прискіплива художня спостережливість, відтворення динаміки ситуації, увага до характеристичності поведінки певного людського типу тощо, а також виявлено суттєвий смисл його авторського суб’єткивного ставлення до дійсності, ставлення надзвичайно пристрасного, в якому поєднано й захоплення її багатоманітністю, й водночас розчарування, що іноді переходить у цілком негативістські характеристики.

Першоджерелом гуморесок Руданського є народні анекдоти, побутові казки, подібні до них оповідні сатирично-гумористичні жанри українського фольклору, що мають типологічні паралелі в творчості інших народів. Проте стосується це далеко не всіх творів Руданського цього жанру; до більшості з них дослідники назвати такі паралелі досі не змогли. Очевидно, поет орієнтувався не просто на мандрівні анекдотичні сюжети, не на загальновідомі усні твори, а на зразки гумору як із ширшим, фольклорним побутуванням, так і відомі у вужчому колі, ймовірно, в домашньому середовищі. Це були не лише сюжетно закінчені оповіді, а й словесні змалювання певних ситуацій, окремі дотепні вирази, каламбури, висловювання, в яких фіксувалася комічна прикметність персонажа.

Гуморески еротичного змісту – а їх у загальному доробкові чимало – засвідчують неоднозначність у змалюванні поетом жіночого образу. Ніжність, захоплення жінкою, - почуття, якими перейнята пісенна лірика Руданського, в зводі гуморесок доповнено авторським ставленням переважно іншого плану: жінка наділена тут атрибутами зрадливості, обмеженості, хтивості, постає призвідцею чвар і суперечок, нерідко – ініціатором перелюбу, взагалі носієм моральної смути, щоправда, різною мірою – залежно від віднесеності персонажа до того чи того постульованого поетом етнічного типу.

Ці та інші гуморески (кілька десятків за них досі або не опубліковано, або ж опубліковано в переповіді чи з істотними «пом’якшувальними» видавничими правками супроти автографа) здатні суттєво скоригувати традиційний образ поета-гумориста як нібито життєрадісного веселуна й жартівника. В зухвалому гуморі цих творів уможливюється, з допущення поета, насміх над задушевністю, розчуленістю, над тими явищами, які самі собою спроможні викликати співчуття чи турботливість, зрештою, над життям, зокрема його біологічними виявами. Загальна позиція автора, яка окреслюється на певній дистанції від тих чи тих поодиноких творів і в контексті всієї творчості поета, є тут, по суті, позицією трагічною, свідченням глибоко конфліктного, нерозв’язно-проблемного ставлення поета до дійсності.

У гуморесках Руданського відображено (значною мірою послідовно й систематично) невір’я найширших верств народу в цілий ряд офіційно пропагованих забобнів, у доцільність сенсу тих чи тих інституцій і цим самим засвідчено вищий, порівняно з попереднім періодом, ступінь духовної свободи в суспільному середовищі того часу.

У контексті української поезії 50-60-х років творчість Руданського вже чіткіше бачиться вельми неординарною за своїми світоглядними, людинотрактувальними характеристиками. В ній реалізовано пристрасний запит як до зовнішніх обставин національного, соціального, практично-морального буття, так і до змістовності та смислу людського вчинку. З погляду історично-культурного вимальовується своєрідний «феномен Руданського», який полягає у здійсненні на ще доволі ранньому етапі розвитку української поезії, в середині «благополучного» ХІХ століття спроби різкого, нещадного зниження типових і усталених цінностей життя, в критичному, негативістському, ошарпувальному зображенні дійсності, яке, однак, не дарує авторові бачення виходу, залишаючи його в неосвоєному творчому стані розпачу. Проте змалювання індивіда, котрий не тільки вже не бажає бути обдуреним ідеологічно, а й ставить під сумнів справедливість усього світопорядку, є загальним здобутком творчості Руданського.

Pages: 1 2