При всій серйозності змісту книг Ганни Зегерс вони не перетворювалися в політичні трактати або прості ілюстрації до подій сучасності; у книгах Зегерс діяли й міркували, боролися, любили, страждали живі люди. Від книги до книги росла реалістична майстерність письменниці. У роки вигнання прийшла вона до творчої зрілості й створила один із кращих своїх добутків - роман «Сьомий хрест».

Ішов шостий рік влади фашистів у Німеччині. І німецький народ згинався усе нижче. Усе тугіше обплітали його фашисти расистськими бреднями, розгнуздували в найнижчі інстинкти, калічили їхні розуми, совість, душі. Невже була даремної боротьба скількох поколінні революціонерів? Невже німецький народ не зміг устати, відродитися?

Із трепетною увагою прислухалася Ганна Зегерс до оповідань людей, що побували в Німеччині, до звісток з комуністичного підпілля. Воно задихалося у фашистській Німеччині, воно пішло в найглибші глибини, затаїлося, але все-таки існувало. Їй довелось почути оповідання тих, хто сам переніс катування й борошна в катівнях гестапо, у концентраційних таборах. Рідко кому вдавалося бігти відтіля, але все-таки були такі

Розповідали, що в одному з таборів пійманих утікачів прив’язували до дерев, до більших платанів, утиканим цвяхами. Верхівки їх були зрубані, а поперечно стовбурам на рівні людського плеча прибиті дошки - дерево приймало форму хреста, перетворювалося в знаряддя катування

Перед письменницею спливли особи людей, до цих хрестів на огляд в’язням табору. Дивитеся! Така доля чекає кожного, хто насмілиться пручатися! Сім хрестів. Але сьомий пустує. Непійманий утікач - молодий комуніст. Він і став головним героєм книги Ганни Зегерс. Вона дала йому ім’я Георг Гейслер.

Коротким вступом до роману служить оповідання одного з укладені табори Вестгофен. Він говорить від імені всіх в’язнів табору. Він говорить ми, розповідаючи про те, як ув’язнені стовпилися в печурки й дивилися на язички полум’я, що тріпотіли в ній. Це палали дрова, наколоті зі зрубаних платанів, до яких були прив’язані втікачі…

• «Ганс, покосившись на вартового, сказав беззвучно, одними губами: - Тріскотить.- Эрвин сказав:- Сьомий.- На всіх особах здалася дивна слабка посмішка, що з’єднувала в собі непоєднуване - надію й глузування, безсилля й мужність».

Вогонь опору, що горів у груди непійманого втікача, запалив надію в серцях його товаришів. Цей вогонь кидає відблиск на всю книгу

Мужественно-сдержанная інтонація вступу, з «го лаконічністю й з його внутрішнім ліризмом, визначає загальний тон оповідання. Відкривається перший розділ. Робітник Франц Марнет «дет на велосипеді із села, де живуть його родичі, на завод. Перед очами його розстеляються похилі схили полів, унизу туман. Німецька земля, рівнина, де Майн уливається в Рейн. Перемінялися імперії, відмінювалися одні прапори й піднімалися інші, а «тиха сиза блакить ріки залишалася все та ж».

В атмосферу роздумів уривається й все заглушає трагічне звучання сьогодення. Від знайомого, що зустрівся по шляху, Франц довідається, що в таборі Вестгофен, що перебуває на околицях, «щось струсило». І пізніше, у годину обідньої перерви на заводі, йому тайкома повідомляють:

• - Там на Рейні кілька людей бігли з Вестгофена.

Тема втечі, тема опору піднімається, встає й стає головної в романі, стягаючи в єдиний вузол всі нитки оповідання

Сім утікачів. Сім людських доль. І з кожним із цих людей зв’язані інші люди. Швидко чергуються епізоди. Оповідання рухається й ушир, і вглиб, і вперед одночасно. Автор уникає довгих описів і пояснень від себе. І міркування, і публіцистика, і психологічні портрети - усе дається в ході дії, через учинки, думки, слова, сприйняття, переживання героїв

Сім утікачів. Наймолодшого й недосвідченого з них піймали відразу ж, ще коли Георг Гейслер повз по болоту, під вербовим настилом, і чув над головою тупіт і лайка вартових. Крик наздогнаного погонею Бейтлера змусив Георга припасти до землі. Льодовий страх. Не раз він буде сковувати руху втікача. Але у хвилини жаху, коли Георгу здавалося, що от зараз кінець і пручатися довше незмога, перед ним вставала особа Валлау, і погляд Валлау говорив: спокій, Георг!’ Старий комуніст Валлау один з головних героїв роману. Все життя він вів за собою інших. І в таборі не упокорився. ДО, слову цієї людини прислухалися в’язні. Це Валлау був натхненником втечі. Це він указав Георгу, яким шляхом піти ©т погоні. Думка про те, що Валлау теж у цю хвилину ховається десь від переслідувачів, змушувала Георга зібрати всі сили й, якщо їх уже не було, народжувала нові. Хто-хто, а Валлау зуміє піти від погоні. Георг вірив у нього більше, ніж і себе. І в’язні Вестгофена вірили

Валлау зумів бігти від переслідувачів. Він досяг тієї сторожки, де його чекали одяг, гроші, вірна людина. Але ця вірна людина, старий друг його сім’ї, зрадив Валлау. Зрадник не зміг витерпіти борошн совісті й повісився, а Валлау доставили у Вестгофен. Він мовчав під катуванням. І під поглядом його боягузливо опускали ока кати

И коли він був уже мертвий, його особа, особа живого, як і раніше вставало перед Георгом Гейслером.

Валлау був узятий третім. Ще раніше переслідувачі наздогнали Пельцера. Це була скромна, тиха людина, в окулярах. У нього не було загартування Валлау й енергії Гейслера. Але й він мовчав під катуванням. І тиха його особа зі страшними слідами катувань начебто світилося, коли він стояв, прив’язаний до платана. Четвертим був повернутий у табір Фюльграбе. Він здався сам. Не витримав. Збожеволів від страху й прийшов у гестапо. І його прив’язали до хреста. На п’ятий хрест замість людини прив’язали його одяг. Людини вже не було з живих. Циркач Веллони, загнаний переслідувачами на дах високого будинку, кинувся вниз. Шостий утікач, старий селянин Альдингер, добрався до рідних місць і приліг на пагорбі, з якого була видна його село. Приліг і більше не встав

Але де ж сьомий? Табірне начальство в шаленстві. Шукача нишпорять слідами Гейслера. От-от схоплять, але він усе не пійман.о

Скільки людей, що бачили його, дало показання. І багато хто з них охоче допомагали переслідувачам. Хворий старий-селянин, що сидів поруч із Георгом у приймальні лікаря, сам побіг у гестапо донести на підозрілу людину. І бурлака Щуренок не став тримати мову за зубами, коли його випитували про прикмети втікача

Але люди не потуплюють погляду. І на особах їх не видно не вболівай, ні сорому. Вони зайняті повсякденними справами. Жінки ходять за покупками, чоловіка працюють, сидять у кабачках. Учитель муштрує хлопців і користується кожним випадком дати їм можливість послухати оповідання про війну. Раз у раз чується вигук: «Хейль, Гітлер!».

Георг пробрався в рідне місто. Там він сподівався знайти друзів. Там жила блакитноока дівчина Ліні, що любила його.

Георг у дверей Ліні. Якась товста міщанка в смугастому фартуху відкриває йому й задкує злякано, не дає ввійти. В очах-скляшках звірячий страх. Вона відмовляється навіть перев’язати його поранену руку. На столику, покритому скатертиною в клітку, Георг бачить два прилади, і на дерев’яних кільцях для серветок вирізані маленькі свастики. Такий стала його Ліні, що колись розкидала разом з ним листівки

Георг шукає старого друга Боланда. От він - виходить із закусочної в регочучій компанії штурмовиків. Хіба може довіритися йому втікач? Куди ж іти?

От перед нами учень Фриц Гельвег, білявий, рослий хлопчик. У нього пропала вельветова куртка. Фриц засмучений, обурений і, коли довідається, що куртку надяг утікач, дуже хоче, щоб його скоріше піймали. Але отут відбувається розмова Фрица зі старим садівником училища Колером.

Pages: 1 2

Збережи - » «Сьомий хрест» Зегерс: роман вигнання . З'явився готовий твір.