Таке переказ про Ольгиной мести: воно дорогоцінно для історика, тому що відбиває в собі пануючі поняття часу, що поставляли помсту за вбивство близької людини священною обязанностию; видно, що й у часи складання літопису ці поняття не втратили своєї сили. При тодішній нерозвиненості суспільних відносин помста за родича була подвигом по перевазі: от чому розповідь про такий подвиг збуджував загальну живу увагу й тому так свіжо й украшенно зберігся в пам’яті народної. Суспільство завжди, на якому би щаблі розвитку воно не стояло, харчує глибоку повагу до звичаїв, його що охороняють, і прославляє, як героїв, тих людей, які дають силу цим охоронним звичаям. У нашім древнім суспільстві в описувану епоху його розвитку звичай мести був саме цим охоронним звичаєм, що заміняв правосуддя; і той, хто свято виконував обов’язок мести, був необхідно героєм правди, і чим жесточе була помста, тим більше задоволення знаходило собі тодішнє суспільство, тим більше прославляло месника, як гідного родича, а бути гідним родичем значило тоді, у перекладі на наші поняття, бути зразковим громадянином. От чому в переказі показується, що помста Ольги була достойною местию. Ольга, мудрейшая з людей, прославляється саме за те, що вміла винайти гідну помсту: вона, говорить переказ, підійшла до ями, де лежали древлянские посли, і запитала їх: " чиПодобається вам честь?" Ті відповідали: "Ох, пущі нам Игоревой смерті!". Переказ, згідно з поняттями часу, змушує древлян оцінювати вчинок Ольги: "Ти добре вмієш мстити, наша смерть лютее Игоревой смерті". Ольга не перша жінка, що у середньовічних переказах прославляється неумолимою мстительностию; це явище пояснюється з характеру жінки, так само як зі значення мести в тодішнім суспільстві: жінка відрізняється благочестям у релігійному й сімейному змісті; обов’язок же мести за рідну людину була тоді обязанностию религиозною, обязанностию благочестя. Характер Ольги, як він є в переказі, важливий для нас і в інших відносинах: не в одних тільки іменах знаходимо подібність Ольги зі знаменитим спадкоємцем Рюрика, збирачем племен. Як Олег, так і Ольга, відрізняються в переказі мудростию, по тодішніх поняттях, тобто хитростию, ловкостию: Олег хитростию вбиває Аскольда й Дира, хитростию лякає греків, нарешті, перехитряет цей лукавейший з народів; Ольга хитростию мстить древлянам, хитростию бере Коростень; нарешті, у Царі-Граді перехитряет імператора. Але не за одну цю хитрість Олег прослыл віщим, Ольга - мудрейшею з людей: у переказі є вони також як нарядники, що піклуються про лад земському; Олег установив данини, будував міста. Ольга об’їхала всю землю, усюди залишила сліди своєї господарської розпорядливості. Переказ говорить, що негайно після помсти над древлянами Ольга із сином і дружиною пішла по їхній землі, установляя устави й уроки: на становища її й ловища, тобто на місця, де вона зупинялася й полювала, указували ще в часи літописця. Під ім’ям уставу повинне розуміти всяке визначення, як що-небудь робити; під ім’ям уроку - усякий обов’язок, що повинне виконувати на певний термін, чи буде те сплата відомої суми грошей, відомого кількості яких-небудь речей або яка-небудь робота. Після розпоряджень у землі Древлянской Ольга пішла на північ до Новгорода, по ріці Мсте встановила цвинтарі й данини, по ріці Лузі - оброки й данини; ловища її, говорить літописець, перебувають по всій Землі, скрізь зустрічаються сліди її перебування, місця, які від її одержали своє ім’я, цвинтарі, нею засновані; так, у часи літописця показували її сани в Пскові, по Дніпрові й Десні - перевесища, або перевози; сіло її Ольжичи існувало також у часи літописця. Ми знаємо, що росіяни князі в листопаді місяці відправлялися із дружиною до підлеглих племен на полюдье й проводили в них зиму: обов’язок племен містити князя й дружину під час цього полюдья називалася, здається, оброком. Звичай полюдья зберігся й після, при тодішньому стані суспільства це був для князя єдиний спосіб виконувати свої обов’язки щодо народонаселення, саме суд і розправу; зрозуміло, що для цього князь не міг зупинятися при кожному житлі: він зупинявся в якому-небудь зручному для себе місці, куди окружне народонаселення й позувало до нього для своїх надобностей. Природно, що для більшої зручності ці місця князівської стоянки, гощения, ці цвинтарі могли бути визначені назавжди, могли бути побудовані невеликі двори, де могли бути залишені княжие прикажчики (тіуни), і, таким чином, ці цвинтарі могли легко одержати значення невеликих урядових центрів і переда

Pages: 1 2