Софокл (497 - 408 р.) походив з афінського передмістя Колони, був сучасником і гарячим шанувальником Перикла. Софокла називають Гомером грецької драматургії, бажаючи цим сказати, що Софокл так само повно і яскраво відбиває «золоте століття» Перикла, як Гомер запам’ятав у своєму епосі життя, вдачі й подання епічної Греції. У всіх добутках Софокла відчувається така ж свідомість величі й гордості людського генія, як і у вищенаведеному програмному мовленні Перикла. Ідея долі в Софокла сполучається із прославлянням людського генія, творця й творця матеріальних і духовних цінностей у межах, відведених йому життям. Саме поняття долі в Софокла більш абстрактно, ніж в Эсхила. В останнього доля близька до божества, у Софокла цього немає.

Основна ідея - ідея долі - повніше всього виражена в кращій трагедії Софокла «Цар Эдип». В основу трагедії «Цар Эдип» покладене сказання, або міф, про Эдипе, сині фиванского пануючи Гавкаючи і його дружини Иокасти. Гавкоту було передвіщено оракулом, що він загине від руки власного сина, що одружиться зі своєю матір’ю. Тому, після того як у Гавкоту й Иокасти, народився син Эдип, вони наказали відправити його в гори й пробуравити йому ноги. Випадково царський пастух коринфского пануючи Поліба натрапив - на хворого Эдипа, зглянувся над ним і привів його до свого пана. Поліб залишив Эдипа в себе й усиновив його.

Один раз Эдип відвідав дельфийского оракула й довідався, що йому визначене долею вбити свого батька й женитися на своїй матері. Зі страху перед здійсненням злочину Эдип поспішив залишити своїх мнимих батьків і пішов з їхнього будинку. По дорозі він зустрів невідомого йому людини, вступив з ним у сварку й випадково вбив його. Ця невідома людина була його рідним батьком Гавкаємо

Повернувшись у Фиви, Эдип позбавив місто від страшного чудовиська Сфінкса й за це вдячними громадянами був, проголошений царем, зайняв палац колишнього царя, убитого їм Гавкаючи, і женився на його дружині, своєї матері, Иокасте. Вирішення долі й пророкування оракула збулися

Після цього йде серія мучень і відплат, випробовуваних нещасним, ні в чому неповинним, царем Эдипом. Нарешті, коли йому була відкрита правда, він, щоб змити ганьба, не бачити світла й людей, сам засліпив себе. Після довгих скитаний і каяттів совісті сліпий старий Эдип, супроводжуваний своєю вірною дочкою Антигоной, нарешті, знайшов останній спокій у передмістя Афін, на пагорбі Колоні

Продовження сюжету «Царя Эдипа» становлять трагедії «Эдип у Колоні» і «Антигонів». Зміст «Антигони» кількома словами таке. Після смерті Эдипа почалася боротьба за фиванский престол між його синами Этеоклом і Полиником, щоМ окончились загибел обо суперник Новий цар Фив Креонт, зять Эдипа, наказав поховати з належними почестями Этеокла, а труп Полиника, що подняли зброю проти батьківщини (трагедія Эсхила «Семеро проти Фив»), наказав викинути собакам і птахам. Незважаючи на наказ пануючи, Антигонів, сестра загиблих братів, поховала труп Полиника, викликавши на себе тим найстрашніший гнів Креонта. Креонт наказав заточити Антигонам у підземелля, де вона повинна була загинути від голоду. Але коханий Антигони, син Креонта Гемон, пробрався в підземелля з метою звільнити свою наречену; на жаль, було вже пізно. Антигонів позбавила себе життя, повісившись. Гемон не витримав смерті Антигони й теж позбавив себе життя; нарешті, мати Гемона також не пережила загибелі свого улюбленого сина

Весь довгий ланцюг боротьби за трон, переслідувань і смертей відбиває в якімсь ступені микенскую епоху, повну дивовижних драм і злочинів. Значення долі й відплати в трагедіях Софокла виступає зовсім чітко, але воно не вбиває людської особистості й не знищує вільної людської волі. Софокл зображує людину як свідома істота, що несе відповідальність за чинені импоступки.

Саме свідомість власної відповідальності в людей дозволяє Софоклу ставити своїх героїв у більше вільні відносини кбогам.

По переказі, Софокл написав сто двадцять три трагедії, з яких збереглося сім: «Цар Эдип», «Эдип у Колоні», «Антигонів», «Филоктет», .«Аякс», «Трахинянки» і «Электра».