Роман «Дим» (1867), основна дія якого відбувається за кордоном, був спрямований проти кріпосницької реакції,, втіленої в групі генералів-аристократів. Тупість, духовне, злиденність і спрага влади були із сатиричною силою викриті письменником. У цьому середовищі гине героїня роману Ирина. Драматична історія її життя розкриває моральну низькість того суспільства, перебування в якому не проходить безвісти навіть для неабиякої людини. Але в цьому ж романі Тургенєв досить; критично зображує й революційну еміграцію. Правда, кружок Губарєва складається переважно з людей типу Ситникова й Кукшиной («Батьки й діти»), що представляють лише «піну» революційного руху. Проте Тургенєв був переконаний, що й демократичні кола не знають щирих потреб Росії, що в нових історичних умовах важко знайти тверду основу. Литвинов, з яким зв’язаний сюжет роману, людина чесний і чималий, але зовсім звичайний, рядовий, зовсім не ідеолог або борець. Своєї політичної програми в нього немає Така програма (захист європейської цивілізації) є в Потугина, однак у сюжеті роману він все-таки займає підпорядковане місце

Уперше в тургеневском творчості виник «роман без героя». Писарєв, що звернувся із приводу «Диму» з більшим листом до Тургенєва, не вважав недоліком роману критичне зображення кружка Губарєва: «Я сам глибоко ненавиджу,- писав критик,- всіх дурнів взагалі, і особливо ненавиджу тих дурнів, які прикидаються моїми друзями, однодумцями й союзниками». Але відсутність у новому добутку центрального героя масштабу Базарова Писарєв сприйняв як серйозну помилку письменника. «Невже ж Ви думаєте,- запитував Писарєв Тургенєва,- що перший і останній Базарів дійсно вмер в 1859 р. від порізу пальця?». Тим часом саме по собі! відсутність героя - саме героя, а не головного діючої особи, було своєрідною формою вираження авторського отношени до «безгеройной» епохи

По основному пафосі «Дим» являє собою роман-памфлет, сполучення трагедії й сатири. У ряді випадків можна помітити в них переклик з попередніми добутками письменника - «Записки мисливця», «Леей». Змістом повістей 70-х років є частіше з повсякденного життя, оповідання про буденний, часом просто незначній події. Але в них автор торкав більших суспільних і моральних проблем. Він затверджував значимість окремої особистості, силу людського почуття, могутність любові, здатної підняти людину до повноти відчуття життя або, навпроти, що виявляє його внутрішню ущербність. Не випадково в повісті «Весняні води» Тургенєв порівнював першу любов среволюцией.