До теперішнього часу сформувалися дві концепції відносин Росії із країнами ближнього зарубіжжя. Перша виходить із доцільності формування тісних інтеграційних зв’язків, вигідних як для Росії, так і її партнерів, з урахуванням зміни геополітичної обстановки, необхідності согласованнной структурної перебудови економіки, збереження коопераційного співробітництва. Друга концепція орієнтує на економічне розмежування й відокремлення Росії через побоювання економічного утриманства з боку партнерів і пригальмовування процесів ринкових реформ у Росії. У багатьох країнах ближнього зарубіжжя супротивники тісної взаємодії з Росией, її спроб нав’язати свої умови поставок, розрахунків, динаміки господарських реформ

Підхід вищих ешелонів влади до питань взаємного співробітництва різко змінився після песимістичних оцінок перспектив Співдружності,характерних для кінця 1992 - початку 1993 р. Керівництво всіх країн СНД заговорило про необхідність створення економічного сполучника (або співтовариства), скоординованої економічної політики. Причин, як представляється, тут трохи.

• По-перше, швидко погіршується економічне становище більшості держав Співдружності, причому в чималому ступені внаслідок розриву господарських зв’язків, неврегульованості валютно-фінансових відносин, механізму розрахунків і ціноутворення. Дії Росії по захисту власного ринку, головним чином, установлення в торгівлі із цими державами мит на енергоносії й найважливіші сировинні товари, додатково створюють для них чималі економічні ускладнення - піднімають ціни на ці ресурси до рівня світових

• По-друге, остаточно розвіялися ілюзії про можливість будучи економічно самостійними швидко вирішити свої проблеми, наповнити ринок і успішно здійснити реформи з урахуванням національної специфіки

• По-третє, більше тверезим стало розуміння ролі очікуваної допомоги з боку розвинених держав миру й міжнародних економічних угруповань

У цих умовах не могло не підсилюватися усвідомлення необхідності нормалізації економічних взаємин, вживання законодавчих заходів, які дозволили б відтворити ніколи єдиний економічний простір, але вже на новій, ринковій основі. Результатом сало висновок у жовтні 1992 р. у Бішкеку угоди “Про єдину грошову систему й погодженій грошово-кредитній і валютній політиці держав, що зберегли рубль у якості законного платіжного засобу”. Підписало цю угоду вісім держав

Істотні зрушення відбулися й у політичних поглядах. Якщо на початку 1993 р. про економічний сполучник або інші форми інтеграційних объеденений говорили, главеим образом, представники Білорусі й Казахстану (наприклад, українські представники заперечували по тимі або інших причинах проти багатобічних форм співробітництва), то сьогодні зацікавленість в економічному сполучнику виражають практично всі держави Співдружності

Перелом настроїв у користі інтеграційних процесів знайшов вираження в тім, що 14 травня 1993 р. у Москві на засіданні глав держав - учасників СНД були прийняті декларація про поетапний рух до економічного сполучника й рішення про підготовку соответствуещего договору й супутніх йому угод. Документи підписали Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Такжикистан, Узбекистан, Україна, тобто всі учасники засідання за винятком Туркменістану, що, втім, виявляє цікавість до цієї роботи як спостерігач. У документах відбите прагнення до глибокої інтеграції, створенню загального ринку для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, трудових ресурсів при забезпеченні взаємних інтересів держав і намір більш тісно узгоджувати дії по різних напрямках економічної політики, особливо проведенню економічних реформ

Потім була підготовлена угода про Міждержавний банк СНД, а у вересні 1993 р. укладений Договір про створення Економічного сполучника СНГ.

Пізніше, 24 вересня 1993 р., у Москві був підписаний рамковий Договір про створення економічного сполучника. Договір відкритий будь-якій країні СНД для приєднання. Він передбачає координацію грошово-кредитної, фінансової й валютної політики й гармонізацію налогооблажения. Однак що було зовсім новим у Договорі - це визнання існування двох валютних систем у рамках економічного простору СНД: багато^-валютний системи й рублевої зони нового типу, тобто зони російського рубля. Для многовалютной системи Договір установив мети, стадії й механізми трансформації в напрямку валютного сполучника

1) На першій стадії трансформації Договір передбачає створення платіжного сполучника на базі: взаємного визнання й офіційних котирувань всіх республіканських валют; багатобічного клірингу через Міждержавний банк або інші установи з використанням національних валют; скоординованих механізмів взаємного кредитування для покриття дефіцитів платіжних балансів; конвертованості національних (республіканських) валют по поточних розрахунках

Міждержавний банк був створений у грудні 1993 р. Частка Росії в його оплаченому капіталі - 50%. Банк повинен надавати кредити республіканським центральним банкам у рамках лімітів, пропорційних їхнім рахункам у цьому банку. Із другої половини 19944 р. банк повинен був забезпечити багатобічний кліринг у російських рублях, у твердих валю-тах або в третіх валютах за рішенням Ради банку

2) На наступному етапі передбачалася трансформація платіжного сполучника в “валютний” сполучник на базі: плаваючих обмінних курсів республіканських валют і втримань коливань курсів у погоджених межах; повної конвертованості цих валют

3) Після досягнення валютної “прозорості” передбачалося перетворити многовалютную систему в одновалютну. При цьому найбільше широко використовувана й стабільна валюта серед колишніх республіканських валют (фактично - російський рубль) повинен був відігравати роль загальної валюти

Міждержавний валютний комітет, передбачений Договором про економічний сполучник у якості наднаціонального валютного органа, був наділений такими функціями, як здійснення мер, що сприяє конвертованості “м’яких” валют по поточних розрахунках; контроль за процесом лібералізації ринку іноземної валюти в країнах-учасницях Договору для того, щоб забезпечити формування обмінних курсів їхніх валют ринковими факторами; створення фонду під контроль комітету у випадку наміру учасників Договору частково об’єднати резерви твердої валюти, золота й дорогоцінних металів для рішення проблем платіжних балансів. Однак незважаючи на те, що діяльність комітету формально почалася в 1994 р., зазначені угоди залишилися на папері

Щоб запустити дійсно працюючий міждержавний банківський механізм, акцент варто було б змістити убік будівництва таких інститутів, які, як Європейський Інвестиційний Банк, забезпечували б порівняно дешеве довгострокове кредитування з метою ви-равнивания рівнів економічного розвитку країн-членів

У СНД можна спостерігати картину свого роду розгортання у зворотному напрямку історії валютної інтеграції в Західній Європі: від механізму “один банк - одна грошова одиниця” до більше “вільного” системі (часткового) об’єднання резервів пропорційно зобов’язанням національних центральних банків і “загальної” грошової одиниці, заснованої на фіксованому паритеті й имеющей національній деномінації; потім до керованих - у рамках погодженого діапазону - коливанням обмінного курсу й скоординованій грошово-кредитній і фінансовій політиці, і нарешті до серії угод, що на^-поминають світову фінансову систему у світі в середині 70-х гг.

Pages: 1 2