Н. В. Гоголь увійшов у літературу як неперевершений майстер сміху. Повести Гоголя, його поема “Мертві душі” прості по сюжеті, прозорі по розбиранню характерів. І проте існує нерозгадана й не піддається розгадці таємниця Гоголя й таємниця цього сміху. Н. В. Гоголь сміється над дурним, смішним, страшним, вульгарним, але його сміх сумний. Цей сум - результат трагічної невідповідності між ідеалом і щоденністю, мрією й реальністю

Не все просто в Н. В. Гоголя й у виборі об’єкта осміяння. У нього може бути смішний розбійник капітан Копейкин і страшний дбайливий хазяїн Собакевич. Гоголь сміється над. нечистою силою, але людина в дзеркалі його книг жахає безпросвітною обмеженістю, вульгарністю, духовною вбогістю. Гоголь сміється як смутний клоун, сміється, щоб не плакати

Прослухавши “Мертві душі”, Пушкін сказав: “Боже, як смутна наша Росія”. Після виходу поеми в чому тільки не обвинувачували Гоголя, нібито унизившего Росію і її народ. Але тільки людина, нескінченно відданий батьківщині, може так глузувати із усього, що неї спотворює. У Н. В. Гоголя немає сміху заради сміху, він ніколи не має на увазі розважити нудьгуючу публіку

Він мріє про відгук, про те, щоб кожний, прочитавши й посміявшись, строго заглянув собі в душу: а я не Чичиков? Не Ноздрев? Не Плюшкин? Гоголь пародіює й висміює звичні “ідеали”: благопристойний шлюб, “красуню дочка й резвунчика хлопчиська”, преклоніння перед зовнішніми пристойностями, достоїнство людини, що обчислюється в дзвінкій монеті. Очищені гірким сміхом, знову відкриваються нам справжні цінності: любов до батьківщини, почуття історії, віра в справедливість, любов

Сміх Гоголя не принижує, він дає загиблий шанс воскреснути. Це сміх з надією на те, що в самій зачерствілій людській душі, навіть у душі Плюшкина, є куточок, куди проникає світло щастя й добра. Навіть Чичиков може згадати про тім часі, коли його життя було освітлено іншим світлом, про безвинність і чистоту дитинства, про материнську любов. Світлий сміх повинен допомогти людині повернутися до своїх початків уберегти його від низинного, вульгарного існування. Н. В. Гоголь ніколи не сміється зло. Він знає: милосердя - основа всього, а не осуд

Його сміх не знає про вічний проклятье, &copy A L L S o c h. r u ці веселощі, що піднімають душу. Пушкіна писав, що Гоголь змушує людей “сміятися крізь сльози смутку й розчулення”.