Жорстокі часи опричнини відомі нам з історії. У художній літературі ми їх також зустрічаємо, наприклад в “Пісні про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова” М. Ю. Лермонтова. Сваволя й беззаконня Алл С о ч. Р У минулого “візитною карткою” опричників. Простий народ боявся їх, знатні люди уникали з ними зустрічей

Лермонтову дуже точно вдалося описати атмосферу царювання Івана Грозного: Не сіяє на небі сонце червоне, Не любуються ним хмаринки сині: Те за трапезою сидить у златом вінці, Сидить грізний цар Іван Васильович. Помітив цар, що пригорюнился його вірний слуга Кирибе-Евич: не їсть, не п’є. Розгнівався цар, “…стукнув палкою, /И дубову підлогу на полчетверти/ Він залізним пробив око-нечником…

“. Довідався цар, що вірний опричник закоханий у красуню Алену Дмитрівну, але не сказав Кирибеевич, що вона - дружина купця Калашникова. Цар Іван Васильович порадив: “…От візьми перстенек ти мій яхонтовий Так візьми намисто перлове… …И пішли дарунки дорогоцінні Ти своєї Алене Дмитрівні: Як полюбишся - Святкуй свадебку, Не полюбишся - Не прогневайся”. Знеславив опричник Кирибеевич Алену Дмитрівну перед сусідами. Зізнався в любові, пестив, цілував, фатові бухарським, подарованим чоловіком, зірвав. Обурився купець Калашников і вирішив у кулачному бої на Москві-Ріці в присутності пануючи покарати опричника. Призвав купець і братів своїх у випадку його смерті відстояти честь сім’ї

Наступного дня зазывалы кинули клич: “Ой, уже де ви, добрі молодці?… Хто поб’є кого, того цар нагородить, А хто буде побитий, тому бог простить!” Розтеклася юрба в обидва боки - вийшов готовий до бою не на життя, а на смерть купець Калашников. Сполотнів Кирибеевич, услыхав ім’я суперника. Почався “богатирський бій”, і переміг у ньому Калашников. Честь дружини він відстояв, за що й поплатився власною головою, за наказом пануючи пішов на плаху за свідоме вбивство “вірного слуги”. Із царської точки зору Іван Васильович відновив справедливість після смерті Кирибеевича й страти Калашникова

“Пісня про відважного купця Калашникова” написана Лермонтовим у стилі пісні-оповідання співаків-гуслярів, які співають славу страченому Калашникову й засуджують царське рішення, разошедшееся з думкою народу