Я вже сказав i повторяю ще раз: найкращi писання Лесi Українки iдейнi, але зовсiм не тенденцiйнi. Яка тут рiзниця? Така, як мiж iндукцiєю i дедукцiєю в логiцi, мiж синтезом i аналiзом в хiмiї. Поетичний твiр я називаю iдейним тодi, коли в його основi лежить якийсь живий образ, факт, враження, чуття автора. Вглибляючися фантазiєю в той образ, автор обрисовує, освiтлює його з рiзних бокiв i силкується способами, якi дає йому поетична технiка, викликати його по змозi в такiй формi, в такiй самiй силi, в такiм самiм колоритi в душi читача. Вглибляючися фантазiєю в той образ, автор силкується сконцентрувати його, вiднайти, вiдчути його суть, його значення, його звязок з цiлiстю життя, тобто виключити з нього все припадкове, а пiднести те, що в нiм є типове, iдейне. Розумiється, що й його поетичний малюнок буде мати метою передати читачевi сей глибший, iдейний пiдклад даного живого образу. Поетична технiка, оперта на законах психологiчної перцепцiї i асоцiацiї, говорить нам, що се найкраще осягається найпростiшими способами, комбiнацiями конкретних образiв, але так упорядкованими, щоб вони, мов знехотя, торкали найтайнiшi струни нашої душi, щоб вiдкривали нам широкi горизонти чуття i життєвих вiдносин. Без тої, що так скажу, долiшньої гармонiї поет може змалювати дуже гарнi i пластичнi образки, але вони в нашiй душi не лишать глибшого слiду, прогомонять, мов припадкове зачутi, хоч не раз i дотепно скомпонованi анекдоти. Про такi твори ми кажемо: вони лишають нас холодними. Тiльки той поет годен зватися правдивим поетом, хто, малюючи нам конкретнi i яркi образи, рiвночасно вмiє торкати тi таємнi струни нашої душi, що озиваються тiльки в хвилi нашого власного, безпосереднього щастя або горя. Вiн має ключ до скарбницi наших найглибших зворушень, вiн розбуджує в нашiй душi такi сили i такi пориви, що без нього, може, й довiку дрiмали би на днi або пiднялись би тiльки в якихсь надзвичайних хвилях. Вiн збагачує нашу душу зворушеннями могутнiми, а притiм чистими вiд примiтки буденщини, припадковостi i егоїзму, робить нас горожанами вищого, iдейного свiту. Се й є iдейнiсть його творiв. Вона не є нiякою штучною примiшкою, її не можна "вложити до твору", вона є те, що нiмцi називають "immanent"*, є випливом такого, а не iншого способу думання, бачення i почування автора, випливом i манiфестацiєю його душi, образом його iндивiдуальностi. Розумiється в такiм разi, що коли iндивiдуальнiсть поета невироблена, невисока, безхарактерна i негармонiйна, то й його поезiя навiть при великiм талантi не пiдiйметься високо, не порушить нашої душi.

Тенденцiйна поезiя виходить з iншої основи i доходить до iншої цiлi. Тенденцiйний поет виходить вiд якоїсь чи то соцiальної, чи полiтичної, чи загалом теоретичної тези, котру йому хочеться висловити, розширити мiж людьми. Замiсть розумових аргументiв, вiн пiдбирає для неї якiсь поетичнi образи, немов iлюстрацiї до друкованого тексту. Iлюстрацiї можуть собi бути дуже гарнi, але вони є в книжцi не самi для себе, а тiльки для пояснення тексту. Тенденцiйний поет може бути знаменитим вiртуозом поетичної технiки, та проте його твiр блищить, а не грiє, значить, не осягає того, що повинна осягати правдива поезiя. Та вiн звичайно не осягає й того, що хотiв автор, бо для пропаганди його тези треба було доказiв, вияснень, а поетична форма не може заступити їх. Чим бiльше таланту потрачено на такий твiр, тим гiрше, бо читачеве серце лишилося холодне, а його розум у найлiпшiм разi збаламучено замiсть дiйсного прояснення.

Може, се декому видасться парадоксом, коли скажу, що многi з новочасних поетiв, котрi силкуються бути безiдейними, щоби, мовляв, служити штуцi для самої штуки, красотi для красоти, без вiдома попадають у тенденцiйнiсть. Не маючи або не хотячи мати нiяких живих людських iнтересiв, бажаючи буцiмто стояти поза буденною боротьбою верстов, змагань i iдеалiв, на вершинах чистої краси, вони закривають тим перед очима публiки або своє нерозумiння життя, або свiй цинiчний iндиферентизм. I що ж дають їй за те? В найлiпшiм разi безцiльну гру слiв i форм, кольористичнi контрасти, барвистi декорацiї, за котрими нема нiчого живого i реального. А се також тенденцiя, що минається з метою поезiї. Поетична красота, се не є сама красота поетичної форми, анi нагромадження якихсь нiбито естетичних i гарних образiв, анi комбiнацiя гучних слiв. Усi тi складники тiльки тодi творять дiйсну красоту, коли являються частями вищої цiлостi - духовної красоти, iдейної гармонiї. А тут, як i на кожнiм полi людської творчостi, головним, рiшучим моментом є власне та душа, iндивiдуальнiсть, чуття поета. Недаром кличе Гете до всiх оцих поетiв, чи радше вiртуозiв поетичної форми: Wenn ihrs nicht fuhlt, ihr werdets nicht erjagen.*

* Щудли - диби.

* Тут в розумiннi iнтернацiоналiзм.

* Консеквенцiя - послiдовнiсть.

* Дефiнiцiя - визначення, встановлення змiсту певного поняття.

* Парцiальний - частковий.

* Намєтнiсть - пристрасть.

* "Сiльськi iсторiї".

* "Нiмеччина, зимова казка".

* Завважу мимоходом, що на творах Бальзака i Дiккенса Бєлiнський зразу зовсiм не пiзнався i ставив їх нижче творiв, прим., Ежена Сю.

* Мiж такими росiйськими вiльнодумцями, що при кiнцi XVIII i в першiй половинi XIX в. на Сибiрi та в каторжних роботах покутували за своє вiльнодумство, годиться згадати Радiщева, автора "Путешествия (из Петербурга) в Москву", далi 120 головних т. зв. декабристiв, iз яких 5 найголовнiших повiшено в Петербурзi в р. 1826, а решту заслано на Сибiр. Майже рiвночасно з київським Кирило-Мефодiєвим кружком потерпiв у Петербурзi тяжку кару кружок Петрашевського, до якого мiж iншими належав також найгенiальнiший росiйський письменник Федiр Достоєвський.

* Iз моєї недрукованої поеми "Снiгова казка"9.

* Це початковий вiрш поеми про Кербера, гекзаметрами написаної росiйським поетом i професором унiверситету Тредьяковським10, який мав нещасливий дотеп виголосити ту поему при торжественнiй нагодi перед царицею Єлизаветою, i за це не тiльки "удостоился высочайшей пощечины", але зараз же був увязнений i у вязницi, невважаючи на високе становище, засiчений на смерть.

* Варто завважити, що тi рядки Шевченкової поеми "Кавказ" вiдносяться до iзраїльського царя Давида, який, як вiдомо, велiв убити вояка Урiю, аби пошлюбити його жiнку Батсебу. Тi рядки можна вважати зародом пiзнiшої поеми Шевченкової "Царi", в якiй на основi бiблiйних оповiдань описано драстичнi пригоди з життя iзраїльських царiв Саула й Давида, а до них додано також оповiдання про пригоду руського князя Володимира з Рогнiдою та її вiтцем Рогволодом.

* Згадки сi i деякi дальшi автор висловлює, розумiється, вповнi гiпотетичне.

* По-українськи вийшла недавно, в III т. оповiдань Марка Вовчка, виданих львiвською "Видавничою спiлкою".

* Жваво, весело (музичний термiн).

* Рондо - форма невеликого (восьми - тринадцяти i пятнадцятирядкового) вiрша.

* "Без надiї сподiваюсь".

* "Надто квiтiв! Надто квiтiв!"

* Додаток.

* "Хай буде тьма"/

* Властивiсть.

* Коли ви нiчого не вiдчуваєте, ви нiчого не осягнете.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Сльози - перли . З'явився готовий твір.