Коли поминути деякi розволiклостi, деякi млявi i латанi строфи (напр., перша з тих, якi ми навели вище) i деякi недошлiфованi вiршi, то цiлу поему мусимо признати дуже гарною. Композицiя проста i ясна, без зайвих епiзодiв, конфлiкти мiж обома героями зазначенi виразно, глибокими рисами, хоч i не пiдведенi крикливими фарбами, характери змальованi живо i вiрно, i хоча цiла поема властиво має символiчне значення, то проте її герої нiде i нiчим не подiбнi до мертвих абстрактiв i символiв, а жиють повним, iндивiдуальним життям. Се великий трiумф таланту Лесi Українки; її твiр є наскрiзь iдейний, а проте не є тенденцiйний.

Ще одну важну прикмету свого таланту виявила наша авторка в тiй поемi - гумор. Справедливо сказано, що гумор - невiдлучна прикмета кожного правдивого таланту. У Лесi Українки досi ми майже не завважували гумору; тiльки часом в її поезiї проблискувало щось легесеньке, наче ледве замiтний усмiх на заплаканiм лицi. "Давня казка" вся, вiд початку до кiнця, держана в легкiм, гумористичнiм тонi. Се гумор наскрiзь добродушний, щирий, що пливе не з гамованої злостi, не з завистi, а з глибокої любовi, з ясного, спокiйного погляду на життя i його боротьбу. Навiть там, де сама течiя оповiдання набирає кривавого кольору, напр., в бунтiвницькiй пiснi поетовiй, авторка вмiє своїм гумором озолотити ту криваву течiю, надати їй подобу наївного жарту. Я не сумнiваюся, що сей гумористичний тон є головна основа високої стiйностi сеї поеми, що тiльки через нього авторка устереглася вiд того фальшивого пафосу, що так псує "Мiсячну легенду", i здужала надати своєму оповiданню живiсть i принаду. Та коли зважити той важкий настрiй, який уже тодi гнiтив душу Лесi Українки i який виливався майже рiвночасно в iнших її вiршах, то ми мусимо подякувати якiйсь таємничiй щасливiй хвилинi, що могла викликати з-пiд її пера оцю поему, наскрiзь здорову, погiдну i повну життєвої радостi.

У вiршах, помiщених у "Житю i словi" за 1897 р., особливим артизмом i незвичайною силою визначуються тi, де авторка малює сумний i невiдрадний полiтичний стан своєї рiдної країни i ту безнадiйну боротьбу, яку веде жменька смiлих, гарячих душ з темним колосом. Особливо в вiршах "Fiat nox"* та "Грiшниця" змальована ся боротьба яркими кольорами. Авторка бажала б i сама встати до тої боротьби, але чує свою безсильнiсть i бажає, щоб хоч її слово було твердою крицею i ранило ворога. Слово авторки справдi робиться грiмке i гостре, як сталь, але воно лунає страшною розпукою.

О горе тим, що вродженi в темницi,

Що глянули на свiт в тюремнеє вiкно.

Тюрма, се коло злої чарiвницi,

Нiколи не розiбється воно.

I авторка кiнчить словами, повними безмежного горя:

О горе нам усiм!

Хай гине честь, сумлiння,

Аби упала ся тюремная стiна!

Нехай вона впаде, i зрушене камiння

Покриє нас i нашi iмена!

Перед нами виринає фiгура Самсона, обрисована колись невправною ще рукою нашої авторки. Як же без порiвняння могутнiше i правдивiше її слово тут, де вона сама разом з сучасним своїм поколiнням чує себе в ролi Самсона, але без нiяких романтичних прикрас, без квiток i вiнкiв, з одною перспективою страшної смертi, безславної i ганебної, смертi, що нiвечить не тiльки тiло, але навiть сумлiння i добру память у людей. Сучаснi росiйськi вiдносини не раз викликали таку розпучливу думку в поетiв; пригадаємо хоч би вiрш Некрасова на смерть Писарєва, де вiн вiд правдивого новочасного героя жадав резигнацiї навiть з особистої честi:

Тот герой, кто и честь свою губит,

Когда жертва спасает людей.

На лихо, ся думка дуже небезпечна i двосiчна: жертва з особистої честi i з сумлiння звичайно нiколи не рятує нiкого, i супроти сього Некрасовського поклику i його практичного переводження на користь свободолюбного руху в 70-х роках пiднявся тверезий та непоборно ясний голос Драгоманова з покликом: "Чиста справа потребує чистих рук". От тим-то ми, вiддаючи всяку можливу похвалу вiршам Лесi Українки "Хвилина розпачу" за їх силу, красоту i поетичнiсть, мусимо застерегтися проти їх практичної фiлософiї. Сама авторка, очевидно, також добре розумiє їх практичну неможливiсть, коли дала їм власне такий титул, що наперед характеризує їх, як хвилевий вибух важкого болю i зневiри.

Iз поезiй Лесi, помiщених у "Вiснику", найкраща i найбiльш характерна - "Мрiя", чудове сповiдання, напiвспомин, а напiвпоклик до важкого бою з рiзким, мужнiм прокляттям на кiнцi:

Будь проклята кров ледача,

Не за чесний стяг пролита!

Ще раз повторяю: читаючи мякi та рознервованi або холодно резонерськi писання сучасних молодих українцiв мужчин i порiвнюючи їх з тими бадьорими, сильними та смiлими, а притiм такими простими, такими щирими словами Лесi Українки, мимоволi думаєш, що ся хвора, слабосила дiвчина - трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну.

Але проте вона дiвчина, у неї мяке жiноче серце, i ми пiзнаємо уперве його несмiлi пориви з двох вiршiв, помiщених у "Вiснику". Оба тi вiршi мають орiєнтальну закраску: "Схiдна мелодiя" i "Жидiвська мелодiя", та в обох видно за туманом туги i резигнацiї безмiрно нiжне, щире чуття i притiм таке багатство колориту, якого не повстидався б i справдi орiєнтальний поет.

Ми перебрали всi важнiщi поетичнi твори Лесi Українки. Ми не покривали хиб її першкх проб, судили їх гостро, мiркуючи, що авторка такої мiри, як вона, не потребує поблажливостi. Для пiзнiших творiв ми маємо найповнiше признання i подив. Україна, на наш погляд, нинi не має поета, що мiг би силою i рiзностороннiстю свого таланту зрiвнятися з Лесею Українкою.

Ми навмисно лишили набоцi її прозовi проби "Така її доля", "Бiда навчить", "Жаль" i її переклади з Гейне i Вiктора Гюго. Не в новелах її сила, а переклади, хоч деякi й дуже вдатнi, не додадуть свiжих листкiв до її лаврового вiнка. Її талант - лiричний, але не вузько субєктивний; їй удаються й епiчнi i драматичнi форми, але тiльки тодi, коли вони являються тiльки формами її могутньої лiрики. Чиста епiка i чиста драма не входять, як нам здається, у обсяг її таланту. III_

Я бажав би закiнчити свою критичну студiйку кiлькома загальними увагами. Я не сумнiваюся, що у нас знайдуться людцi, котрi, прочитавши мої уваги i прочитавши тi вiршi, якi я ставлю найвище в поетичнiм скарбi Лесi Українки, скажуть: "Е, знаємо! Йому подобається все тенденцiйне та публiцистичне, але се ще зовсiм не промовляє за поетичною вартiстю тих творiв". Розумiється, сфера думок i естетичних уподобань є республiка без жандармiв i без диктатора. Я також не жандарм i не диктатор i накидати нiкому думок i уподобань не хочу, але проте вважаю себе в правi i в обовязку висловлювати свої власнi думки i уподобання i боронити їх з таким запалом i з таким розумiнням, на яке мене стане.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Сльози - перли . З'явився готовий твір.