Поема, написана Софонием Рязанцем незабаром після Куликовской битви. Автор не прагнув дати послідовний і докладний опис битви. Його ціль – оспівати велику перемогу над ненависним ворогом. У поемі підкреслюється роль Москви в організації перемоги, а князь Дмитро Іванович представлений  як справжній організатор росіянин Сил.

«Князь великий Дмитро Іванович зі своїм братом, князем Володимиром Андрійовичем, і зі своїми воєводами був на бенкеті в Микулы Васильовича, і сказав він: "Прийшла до нас звістка, брати, що цар Мамай коштує у швидкого Дону, прийшов він на Русь і хоче йти на нас у Залесскую землю".

Підемо, брати, у північну сторону - доля сина Ноева, Афета, від якого бере свій початок православний російський народ. Зійдемо на гори Київські, глянемо на славний Дніпро, а потім і на всю землю Росіянку. І після того подивимося на землі східні - доля сина Ноева, Сима, від якого пішли хинове - погані татари, басурманы. От вони-те на ріці на Каяле й здолали рід Афетов. З тої пори земля Російська невесела: Від Калкской битви до Мамаева побоїща тугою й сумом охоплений, плаче, синів своїх поминаючи князів, і бояр, і відважних людей, які залишили будинку свої, дружин і дітей, і все надбання своє, і, заслуживши честь і славу миру цього, голови свої поклали за землю за Росіянку й за віру християнську.

Старожитні справи й жалість Російської землі описав я по книжковим сказаньям, а далі опишу жалість і похвалу великому князеві Дмитру Івановичу, і братові його, князеві Володимирові Андрійовичу.

Брати й друзі, сини землі Росіянці! Зберемося разом, складемо слово до слова, возвеселим Росіянку землю, відкинемо сум у східні країни - у долю Симов, і вихвалимо перемогу над поганим Мамаем, а великого князя Дмитра Івановича й брата його, князя Володимира Андрійовича, прославимо! І скажемо так: краще адже, брати, піднесеними словами вести нам ця розповідь прс похід великого князя Дмитра Івановича й брата його, князя Володимира Андрійовича, нащадків святого великого князя Володимира Київського. Почнемо розповідати про їхні діяння по справах і по былям… Згадаємо давні часи, вихвалимо віщого Бояна, митецького гусляра в Києві. Той адже віщий Боян, перебираючи швидкими своїми перстами живі струни, співав російським князям слави: першу славу великому князеві київському Ігорю Рюриковичу, другу - великому князеві Володимирові Святославичу Київському, третю - великому князеві Ярославові Володимировичу.

Я ж пом’яну рязанца Софония й вихвалю піснями, під дзвінкий наигрыш гуслей, нашого великого князя Дмитра Івановича й брата його, князя Володимира Андрійовича, нащадків святого великого князя Володимира Київського. Оспіваємо діяння князів росіян, що постояли за віру християнську!

А від Калкской битви до Мамаева побоїща сто шістдесят років.

І от князь Дмитро Іванович і брат його, князь Володимир Андрійович, помолившись богові й пречистої його матері, зміцнивши розум свій силою, загартувавши серця своєю мужністю, сповнившись ратного духу, урядили свої хоробрі полки в Російській землі й пом’янули прадіда свого, великого князя Володимира Київського.

ПРО, жайворонок, літній птах, радісних днів утіха, злети до синіх небес глянь на могутнє місто Москву, оспівай славу великому князеві Дмитру Івановичу й братові його, князеві Володимирові Андрійовичу! Немов бурою занесло соколів із землі Залесской у поле Половецьке! Дзенькає слава по всій землі Росіянці: у Москві коні іржуть, труби сурмлять у Коломне, бубни б’ють у Серпуховові коштують прапори росіяни в Дону великого на березі.

Дзвонять дзвони вічові у Великому Новгороді, зібралися чоловіки Новгородські в храму святої Софії й говорять так: "Невже нам, брати, не поспіти на підмогу до великого князя Дмитру Івановичу?" І як тільки слова ці промовили, уже як орли злетілися. Ні, те не орли злетілися - виїхали посадники з Великого Новгорода й з ними сім тисяч війська до великого князя Дмитру Івановичу й братові його, князеві Володимирові Андрійовичу, на допомогу.

До славного міста Москві з’їхалися всі князі росіяни й говорили таке слово: "У Дону коштують татари погані, Мамай-Цар у ріки Мечі, між Чуровым і Михайловым, хочуть ріку перейти й з життям своєї розстатися нам у славу".

І сказав князь великий Дмитро Іванович: "Брат, князь Володимир Андрійович, підемо туди, прославимо життя свою, здивуємо землі, щоб старі розповідали, а молоді пам’ятали! Випробуємо хоробрі своїх і ріку Дон кров’ю наповнимо за землю Росіянку й за віру християнську!"

І сказав усім князь великий Дмитро Іванович: "Брати й князі росіяни, гніздо ми великого князя .Володимира Київського! Не породжені ми на образу ні соколові, ні яструбові, ні кречету, ні чорному воронові, ні поганому цьому Мамаю!"

Про соловей, літній птах, от би тобі, соловей, пеньем своїм прославити великого князя Дмитра Івановича й брата його князя Володимира Андрійовича, і із землі Литовської двох братів Ольгердовичей, Андрія й брата його Дмитра, да Дмитра Волинського! Ті адже - сини Литви хоробрі, кречеты в ратний час і полководці прославлені під звуки труб їх сповивали, під шоломами плекали, з кінця списа вони вигодувані, з гострого меча вигодувані в Литовській землі.

Мовить Андрій Ольгердович своєму братові: "Брат Дмитро, два брати ми з тобою, сини Ольгердовы, а онуки ми Гедиминовы, а правнуки ми Сколомендовы. Зберемо, брат, улюблених панів відважної Литви, хоробрих молодців, і самі сядемо на своїх борзих коней і подивимося на швидкий Дон, нап’ємося з нього шоломом води, випробуємо мечі свої литовські об шоломи татарські, а сулицы німецькі об кольчуги басурманские!"

І сказав йому Дмитро: "Брат Андрій, не пощадимо життя своєї за землю за Росіянку й за віру християнську, і за образу великого князя Дмитра Івановича! Уже адже, брат, стукіт стукає й грім гримить у білокамінній Москві. Те адже, брат, не стукіт стукає, не грім гримить, то стукає могутня рать великого князя Дмитра Івановича, гримлять молодці росіяни золоченою збруєю й червленими щитами. Сідлай, брат Андрій, своїх хортиць коней, а мої вже готові раніше твоїх осідлані. Виїдемо, брат, у чисте поле й зробимо огляд своїм полицям, - скільки, брат, з нами хоробрих литовців. А хоробрих литовців з нами сімдесят тисяч латників".

От уже, брати, подули сильні вітри з моря до усть Дону й Дніпра, принесли грізні хмари на Російську землю, з них виступають криваві блискавиці, і в них тріпотять сині блискавки. Бути стукоту й грому великому на річці Непрядве, меж Доном і Дніпром, покритися трупами людськими Куликову полю, потекти кров’ю Непрядве-Ріці!

От уже заскрипіли воза меж Доном і Дніпром, ідуть ханове на Російську землю! Набігли сірі вовки з усть Дону й Дніпра, виють, причаївшись на ріці Мечі, хочуть ринутися на Російську землю. Те не сірі вовки були - притчі погані татари, хочуть пройти війною всю Російську землю.

Тоді гусаки загоготали й лебеді крильми заплескали. Ні, те не гусаки загоготали й не лебеді крильми заплескали, то поганий Мамай прийшов на Російську землю й воїнів своїх привів. А вуж загибель їх підстерігають крилаті читці, ширяючи під хмарами, ворони неумолчно грают, а галки по-своєму говорять, орли клекочуть, вовки грізно виють, а лисиці брешуть, кістки чуючи.

Російська земля, ти тепер як за царем за Соломоном побувала.

А вуж соколи, і кречеты, і бєлозерські яструби рвуться із золотих колодок з кам’яного міста Москви, обривають шовкові пута, здіймаючись під сині небеса, дзвонячи золоченими дзвіночками на швидкому Доні, хочуть ударити на незліченні череди гусячі й лебедині, - те богатирі й молодці росіяни хочуть ударити на великі сили поганого царя Мамая.

Тоді князь великий Дмитро Іванович вступив у золоте своє стремя, сіл на свого борзого коня й взяв свій меч у праву руку, і помолился богові й пречистої його матері. Сонце йому ясно на сході сіяє й шлях указует, а Борис і Гліб молитву підносять за сродников своїх.

Що шумить, що гримить рано перед світанком? Те князь Володимир Андрійович полки встановлює й веде їх до великого Дону. І мовив він братові своєму, великому князеві Дмитру Івановичу: "Не піддавайся, брат, поганим татарам - адже погані вже поля росіяни топчуть і вотчину нашу віднімають!"

Pages: 1 2 3

Збережи - » Слово про великого князя Дмитрові Івановичі й про брата його князі Володимирі Андрійовичі, як перемогли супостата свого царя Мамая . З'явився готовий твір.