Заграло море опівночі, ідуть смерчі млою: Ігореві князю Бог путь явить із землі Половецької на землю Руськую, к отчому золотому столу. Позгасли вечірні зорі. Ігор мислію поля мірить од великого Дону до малого Дінця. Свиснув опівночі Овлур на коня за рікою, велить князю розуміти: князю Ігорю не бути кликаним! Загула земля [під копитами], зашуміла трава, вежі половецькі сколихнулися. А Ігор князь поскочив горностаєм в комиші і білим гоголем на воду. Упав на бистрого коня і скочив з нього сірим вовком. І помчав до лугу Дінця, і полетів соколом під млою, забиваючи гусей і лебедів на сніданок, на обід і на вечерю. Коли Ігор соколом полетів, тоді Влур вовком помчав, струшуючи собою студену росу: підірвали бо [вони] своїх бистрих коней. Донець рече: «Княже Ігорю! Не мало тобі величі, а Кончакові прикрості, а Руській землі веселості!» Ігор рече: «О Донче! Не мало тобі величі, що леліяв ти князя на хвилях, слав ти йому зелену траву на своїх берегах срібних, одягав ти його теплою млою під тінню зеленого дерева, стеріг ти його гоголем на воді, чайками на струмках, чернядьми на вітрах». Не така ж, говорять, ріка Стугна; мало води маючи, пожерши [під час паводі] чужі ручаї і струмки, розширена в усті, вона юнака князя Ростислава скрила [у своїх водах] на дні при темнім березі. Плаче мати Ростиславова по юнаку князю Ростиславу. Поникли квіти жалобою, і дерево з тугою к землі приклонилось.

9. Повернення Ігоря. Величання

То не сороки заскрекотали - по сліду Ігоревім летить Гзак з Кончаком. Тоді ворони не каркали, галки позмовкали, сороки не скрекотали, полози повзали тільки. Дятли стукотом путь до ріки вказують, солов’ї веселими піснями світ провіщають.

Мовить Гзак Кончакові: «Коли сокіл до гнізда летить - то ми сокільця опутаємо красною дівицею». І каже Гзак Кончакові: «Коли його опутаємо красною дівицею, не буде нам ні сокільця, ні нам красної дівиці, і почнуть нас птиці бити в полі половецькім».

Сказав Боян про походи Святослава, піснетворець часу давнього, - Ярослава, Олега княжого: «Хоч і тяжко голові без плечей - зле й тілу без голови», - [так і] Руській землі без Ігоря. «Сонце світиться на небесах - Ігор князь в Руській землі», - дівчата співають на Дунаї, в’ються голоси [їх] через море до Києва. Ігор їде по Боричевім [узвозі] до святої Богородиці Пирогощі. Землі раді, городи веселі. Заспівавши пісню старим князям, потім і молодим [треба] співати: «Слава Ігорю Свя-тославичу, буй-туру Всеволоду, Володимиру Ігоревичу!» здоров’я князям і дружині, що борються за християн проти поганих полків! Князям слава і дружині! Амінь.

Аналіз твору

«Слово про похід Ігорів» - вершина оригінальної літератури періоду Київської Русі. Високий рівень розвитку літератури Київської Русі ХІ-ХП століть став підґрунтям для створення видатної пам’ятки цього періоду - «Слова про похід Ігорів». Це перший твір давньоруської літератури, який здобув усесвітню славу.

Історія знайдення твору. 1795 рік. До рук любителя старовини графа Олексія Мусіна-Пуш-кіна потрапив рукописний збірник, де серед інших творів було й невідоме на той час «Слово про похід Ігорів». У 1812 році, під час війни з Наполеоном, у Москві, що була охоплена пожежею, рукопис «Слова» згорів. Нині текст відомий за рукописною копією цього списку і його публікацією 1800 року.

Історичне підґрунтя твору. Час, коли жив автор «Слова», був дуже напруженим в історії східних слов’ян. Київська Русь почала підупадати, роздрібнюватися на окремі князівства, які ворогували між собою, вели братовбивчі війни за території сусідів. Давньоруська держава втратила свою колишню могутність. Саме тому на останню чверть XII століття припадає збільшення нападів половецьких ханів на Русь. Вина за це частково лягає на самих князів, які запрошували ворогів руського народу для зведення рахунків із суперниками. Незгоди між князями, безперервні усобиці ослаблювали Русь, і половецькі хани з кожним роком усе глибше проникали в її межі, неодноразово загрожуючи навіть Києву. Це змусило південноруських князів ужити термінових заходів у боротьбі зі степовими кочовиками. Зокрема, київському князю Святославу вдалося в 1183 році створити невелику коаліцію південноруських князів, які взяли участь у воєнному поході проти половців, що відбувся влітку 1184 року. Він закінчився успішно: половці були розбиті, хан Кобяк захоплений у полон і страчений у Києві. Однак Ігор Святославович не міг узяти участі в цьому поході, бо почався він весною і ожеледь перешкодила кінному війську Ігоря поспіти вчасно. Це непокоїло гордовитого і сміливого новгород-сіверського князя, і він вирішив виступити проти половців власними силами. І ось 23 квітня 1185 року князь Ігор виступив у похід. Разом із ним пішли також його син Володимир, що княжив у Путивлі, і племінник Святослав Ольгович із Рильська. По дорозі до них приєднався і четвертий учасник походу - брат Ігоря Всеволод, князь трубчевський. Ранком у п’ятницю, 10 травня, вони здолали половців і захопили їхні вежі (намети, кибитки). Але на ранок другого дня русичі побачили, що вони оточені половецькими полками. Цілу суботу і вранці в неділю продовжувалася жорстока битва. Руське військо зазнало повної поразки. Так похід Ігоря, що відбувся таємно від київського князя Святослава, закінчився поразкою для руських воїнів і став горем для Руської землі. Навіть нікому було звістку подати про загибель руських дружин, бо з усього війська залишилися живими лише 15 осіб. У той час, як князь Ігор перебував у полоні, хани Кончак і Ґзак грабували і спопеляли руські князівства. Довідавшись від половчанина Овлура про намір ханів знищити полонених через невдачі на землях Київської Русі Ігор тікає з полону і через 13 днів опиняється на батьківщині.

Pages: 1 2 3