Цей період охоплює часи XI - першої половини XVIII ст. Література цього часу багата й різноманітна, постає у багатьох жанрах як перекладних, так і оригінальних творів: Біблія і церковні книги, патерики, літописи. Найбільш відомими творами давньої української літератури, що дійшли до нашого часу, є «Повість минулих літ» і «Слово про похід Ігорів», представниками цього періоду є багато видатних письменників, серед них -1. Вишенський, Г. Сковорода.

Слово про похід Ігорів (переклад Леоніда Махновця)

1. Заспів

Чи не гоже було б нам, браття, почати старими словами ратних повістей [мову] про похід Ігорів, Ігоря Святославича? Початися ж оцій пісні по билицях часу нашого, а не за вимислом Бояна. Боян бо віщий, якщо кому хотів пісню творити, то розтікався мислію по древу, сірим вовком по землі, сизим орлом під хмарами. Споминав він, кажуть, давніх часів усобиці - тоді напускав десять соколів на стадо лебедів: котру [з лебедиць] сокіл доганяє, та перша пісні співає старому Ярославу, хороброму Мстиславу, який зарізав Редедю перед полками косозькими, красному Роману Святославичу Боян же, браття, не десять соколів на стадо лебедів пускає, а свої віщії персти на живії струни накладає, вони же самі князям славу рокотали. Почнем же, браття, повість оцю від старого Володимира до нинішнього Ігоря, який укріпив ум силою своєю і вигострив серця свойого мужністю; сповнившись ратного духу, навів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую.

2. Ігор вирушає в похід. Загрозливі віщування

О Бояне, соловію часу давнього! Аби ти оці полки ощебетав, скачучи, соловію, помислом по древу, літаючи умом під хмарами, звиваючи славу обаполи часу нашого, біжучи тропою Трояна через поля і гори! Співати було б пісню Ігореві, того [Олега] внуку: «Не буря соколів занесла через поля широкії - галки стадами біжать до Дону великого». А чи так заспівати було б, віщий Бояне, Велесів внуче: «Коні іржуть за Сулою - дзвенить слава в Києві; труби трублять в Новгороді - стоять стяги в Путивлі».

Ігор жде милого брата Всеволода. І сказав йому буй-тур Всеволод: «Один брат [у мене], один світ світлий - ти, Ігорю! Обидва ми Святославичі! Сідлай, брате, свої бистрії коні, а мої вже готові, осідлані під Курськом, попереду. А мої ті куряни - воїни вправні: під трубами сповиті, під шоломами злеліяні, кінцем списа згодовані, путі їм відомі, яруги їм знайомі, луки у них напружені, сагайдаки отворені, шаблі вигострені; самі скачуть, як ті сірі вовки в полі, шукаючи собі честі, а князю слави».

Тоді Ігор глянув на світлеє сонце й побачив від нього тьмою всі свої вої покриті. І сказав Ігор до дружини: «Браття і дружино! Лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути. Так всядьмо, браття, на свої бистрії коні та на Дін синій поглянем». Спала князю на ум охота - і жадоба спробувати Дону великого знамення йому заступила: «Хочу-бо, - сказав [він], - списа переломити кінець поля половецького; з вами, русичі, хочу голову свою положити або напитися шоломом з Дону!»

Тоді вступив Ігор князь в золоте стремено і поїхав по чистому полю. Сонце йому тьмою путь заступало; ніч, стогнучи йому грозою, птиць збудила; свист дикий встав поблизу: див кличе зверху дерева - велить прислухатись землі незнаємій: Волзі, і Помор’ю, і Посуллю, Сурожу, і Корсуню, і тобі, тмутараканський ідол!

І половці небитими дорогами побігли до Дону великого; кричать вози їхні опівночі, мов лебеді сполохані. Ігор на Дін воїв веде! Уже бо біди його птаство по дубах пильнує, вовки жах наводять по яругах, орли клекотом на кості звірів зовуть, лисиці брешуть на черленії щити. О Руська земле, уже за горою єси!

3. Перша битва з половцями

Довго ніч меркне. Зоря-світ запалала. Мла поля покрила. Щебет солов’їв заснув, говір галок пробудивсь. Русичі великії поля черленими щитами перегородили, шукаючи собі честі, а князю слави.

З зарання у п’ятницю потоптали [вони] погані полки половецькії і, сипнувшись стрілами по полю, помчали красних дівчат половецьких, а з ними злото, і паволоки, і дорогі оксамити. Покривалами, і опанчами, і кожухами почали мости мостити по болотах і багнистих місцях, - і всякими узороччями половецькими. Черлен стяг, біла хоругов, черлена чілка, срібне ратище - хороброму Святославичу Дрімає в полі Олегове хоробреє гніздо. Далеко залетіло! Не було воно на кривду породжене ні соколу, ні кречету, ні тобі, чорний ворон, поганий половчине! Гзак біжить сірим вовком, Кончак йому вслід [коня] править до Дону великого.

4. Друга битва з половцями. Поразка Ігоревого війська

Другого дня вельми рано кривавії зорі світ провіщають; чорнії хмари з моря ідуть, хочуть прикрити чотири сонця, а в них трепечуть блискавки синії. Бути грому великому! Іти дощу стрілами з Дону великого! Отут списам поломитись, отут шаблям пощербитись об шоломи половецькії, на ріці Каялі, біля Дону великого! О Руськая земле, уже за горою єси!

Ось вітри, Стрибожі внуки, віють з моря стрілами на хоробрі полки Ігореві. Земля гуде. Ріки мутно течуть. Порохи поля покривають. Стяги говорять: половці ідуть від Дону, і від моря, і з усіх сторін руські полки обступили. Діти бісові кликом поля перегородили, а хоробрі русичі перегородили черленими щитами.

Яртурс Всеволоде! Стоїш ти в обороні, прищеш на воїв стрілами, гримиш об шоломи мечами харалужними. Куди тур поскочив, своїм золотим шоломом посвічуючи, там і лежать поганії голови половецькії. Поскіпані шаблями гартованими шоломи оварськії тобою, яр-туре Всеволоде! Він завдав ці рани, дороге браття, забувши почесть і життя, і города Чернігова отчий золотий стіл, і своєї милої жони, красної Глібівни, звичаї і обичаї!

Були віки Трояна, минули літа Ярослава; були походи Олегові, Олега Святославича. А той Олег мечем крамолу кував і стріли по землі [Руській] сіяв. Вступає він в золоте стремено в городі Тму-торокані, - той же дзвін чув давній великий Ярославів син Всеволод, а Володимир щоранку уші закладав у Чернігові. Бориса ж В’ячеславича хвальба на [смертний] суд привела і на зелений покров Каяли-ріки поклала за обиду Олегову, хороброго і молодого князя. З тієї ж Каяли Святополк повелів отця узяти свого [і привезти] поміж угорськими іноходцями до святої Софії, до Києва. Тоді, за Олега Гориславича, сіялось й виростало усобицями, гинуло добро Даждьбожого внука, в княжих крамолах віки вкоротилися людям. Тоді по Руській землі рідко ратаї гукали, трупи собі ділячи, а галки свою річ говорили, на поживу летіти збираючись. То було в ті битви і в ті походи, а такої битви - нечувано!

З зарання до вечора, з вечора до світа летять стріли гартовані, гримлять шаблі об шоломи, тріщать списи харалужнії у полі незнаємім, серед землі Половецької. Чорна земля під копитами кістьми була засіяна, а кров’ю полита: тугою зійшли вони по Руській землі! Що там шумить, що там дзвенить вдалині рано перед зорями? Ігор полки завертає: жаль бо йому милого брата Всеволода. Билися день, билися другий: третього дня під полудень упали стяги Ігореві. Тут два брати розлучились на березі бистрої Каяли; тут кривавого вина недостало; тут пир докінчили хоробрі русичі: сватів напоїли і самі полягли за землю Руськую. Никне трава жалощами, а дерево з тугою к землі приклонилось.

5. Тужіння за Ігоревим військом

Уже бо, браття, невеселая година настала, уже пустиня силу [руську] прикрила. Встала Обида в силах Даждьбожого внука, ступила дівою на землю Трояна, заплескала лебединими крильми на синім морі край Дону; плещучи, прогнала багаті часи. Припинились походи князів на поганих, сказав бо брат брату: «Се моє, і те - теж моє». І почали князі про малеє - «се великеє» мовити і самі на себе крамолу кувати. А погані з усіх сторін приходили з побідами на землю Руськую. О, далеко зайшов сокіл, птиць б’ючи, - к морю! А Ігоря хороброго полку - не воскресити!

За ним [морем] кликнули Карна і Жля, поскакали по Руській землі, вогонь людям мечучи в полум’янім розі. Жони руські заплакали, примовляючи: «Уже нам своїх милих лад ні мислію помислити, ні думаю здумати, ні очима оглядіти, а злота і срібла того не мало загубити». І застогнав же, браття, Київ тугою, а Чернігів напастьми. Горе розлилося по Руській землі, печаль буйна пішла серед землі Руської. А князі самі на себе крамолу кували, а поганії самі, з побідами набігаючи на Руську землю, брали данину по білці з [кожного] двора.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Слово про похід Ігорів (переклад Леоніда Махновця) . З'явився готовий твір.