“Слово об полицю Игореве” - удивительнейший пам’ятник давньоруської літератури. Більше восьми століть назад невідомий автор написав ці нехитрі рядки, а скільки наукових статей і художніх творів пішло за ними. Учені прагнули й прагнуть зараз пояснити феномен “Слова”, точніше й повніше донести до нас його зміст. Художники й музиканти всіх часів надихалися поетичними образами древнього й нев’янучого пам’ятника нашої історії, словесності, культури. “Слово” не могло з’явитися на порожнім місці

Культура Древньої Русі була надзвичайно багата й різноманітна, про що говорять численні пам’ятники архітектури, живопису, декоративно-прикладного мистецтва. Культура й у релігійних формах несла в собі яскравий прояв почуттів і думок наших предків. “Слово” натхненно реальними подіями російської історії. Воно розповідає про похід на половців хороброго князя невеликого Новгород-Сіверського князівства Ігоря Святославича в 1185 році. З невеликими чинностями Ігор, “не стримавши молодості”, як про нього говорить літопис, відправився у важкий і небезпечний похід на половців, мріючи дійти до берегів Чорного моря й повернути Русі колись приналежні їй Землі

Крім Ігоря в поході брали участь його сини, князь Рильськ і брат Всеволод буй тур. Захопити половців врасплох, на що розраховував Ігор, не вдалося. Перше сраженье з “степом” виявилося вдалим, а потім половці здобули повну перемогу, ранили й зачарували Ігоря. Поразка князя мало нещасні наслідки для всієї Русі…

Пізніше князеві вдалося бігти з полону й повернутися на батьківщину. Читання “Слова” не просте заняття. Автор не дотримується в оповіданні строгої послідовності подій, не підводить читачів до них поступово.

Ми як би зіштовхуємося з ними, потрапляючи відразу в саму гущавину подій! “Ігор чекає мила брата Всеволода. Затятий тур Всеволод!

Коштуєш ти в самому бої…” Автор писав “Слово” для своїх сучасників, що добре знала обставини походу Ігоря, це дозволило побудувати добуток фрагментарно, оттеняя головні епізоди. Яскравий, незвичайний початок оповідання - опис затьмарення набудовує читача на тривожний лад: Сонце тьмою шлях заступало, ніч, стонущи йому грозою, птахів розбудила… Поетичні й гарні епітети “Слова”. Князі рівняються з “чотирма сонцями”, у бої “тріпотять сині блискавки” шабель, загрожує “дощ стрілами”. Опираючись, імовірно, на фольклор, автор дає своє бачення миру, народжуючи небувалий, своєрідний художній стиль оповідання. Автор “Слова”, показавши розгром війська Ігоря, приводить читачів до думки про необхідність об’єднання всіх росіян земель

У своєрідних ліричних відступах автор засуджує недалекоглядність і жадібність окремих князів, що сіяють смуту й розбрат, що послабляють Русь. Чому ж Ігор, винуватець нещастя, прощений автором? Вихідним бажанням князя, що побудили його до походу, був захист і посилення Русі. Він мужньо бореться, не кидає на поле брані піших воїнів, брата, що потрапив вбеду.

У полоні Ігор нудиться, “не спить, Ігор бдит, думкою поля міряє від великого Дону до Малого Дінця…”. Все це дозволяє авторові славити князя. Мир батьківщини, загальний російський мир виявляється не мстивий, а добрий, прощаючи тимчасові омани Ігоря. В “золотому слові” Святослава, зверненому до всім російським князям, живе надія на об’єднання російських земель в ім’я великої батьківщини, сумеющей відстояти свою волю й незалежність. Поетичність “Слову” надає образ Ярославівни

Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру Під час традиційного плачу Ярославівна звертається до чинностей природи за допомогою, як було прийнято в язичестві. Слова Ярославівни не тільки традиційний плач, але й заклинання, вона вірить у справедливість природи, сподівається на повернення улюбленого, його соратників. Ніжна, любляча, Ярославівна послужила прообразом багатьох героїнь росіянці літератури

Оптимістичний кінець “Слова” - це не тільки віра в перемогу, хоробрість і чинність російського воїнства, але й віра в справедливість і добро як основи миру. Саме тому “Слово” залучає до себе увага художників на всьому протязі своєї історії, будучи чудесним невичерпним джерелом, з якого кожна епоха бере скарбу, співзвучні свого часу