В 80-х роках XII в. невідомий нам автор створив найбільший добуток давньоруської літератури - “Слово об полицю Игореве”. Відкриття й публікація в 1800 р. “Слова” зіграли важливу роль у розвитку всієї російської літератури. Цей добуток позначив історичні далечіні вітчизняної художньої культури, показало, що наша словесність є однієї з найдавніших у Європі, що добутку давньоруських письменників перебувають у ряді найвизначніших пам’ятників світової літератури. Інтереси давньоруської держави, що розвивається, вимагали створення власних, оригінальних добутків і нових жанрів

Література була покликана виховувати почуття патріотизму, затверджувати історичну й політичну єдність російського народу і єдність російських князів, викривати звади й міжусобиці. Багатьма рисами “Слово” пов’язане з літературними традиціями свого часу, але, як добуток геніальне, воно відрізняється цілим поруч чорт, властивих тільки йому: оригінальністю переробки епічних прийомів, багатством мови, витонченістю ритмічної побудови тексту, народностями самої своєї суті й творчим переосмисленням прийомів усної народної творчості, особливою ліричністю. Літопису тих часів не блищали добірністю літературної мови. У них він був сухий, документальний, але адже літописець і повинен був розповідати тільки те, що бачив, без усяких перекручувань і прикрас - це було головне правило написання літописів

“Слово” ні на крок не відступає від цього правила, навпаки, у ньому події викладені правдивіше, ніж в інших “свідоцтвах історії”. Безіменний автор сам указує на те, що він не буде співати незаслужену хвалу, як це робив Боян, знаменитий розповідач казок тих часів, та і як можна вихваляти, адже похід, про яке мова йде, окончился невдачею! Конкретна тема, який присвячене “Слово об полицю Ярмо-Ревінні”, - невдалий похід в 1185 р. у половецький степ новгрод-сіверського князя Ігоря Святославича.

Але автор стурбований долею Російської землі, він згадує про події давньої давнини й сучасності, і щирий герой його добутку не Ігор, не великий князь київський Святослав Всеволодович, якому в “Слові” приділяється чимало уваги, а росіянин народ, Російська земля. Саме ця любов до батьківщини, до російських людей до межі підсилила почуття автора, зробила їх складними, загострила його слух, зір, його поетична уява. Саме вона, любов до батьківщини, з’явилася натхненницею, визначила вибір художніх коштів в “Слові”, підсилила спостережливість автора, вдихнула в нього справжня поетична наснага, додала високу ідейність його добутку. В “Слові” немає систематичної розповіді про похід Ігоря

Похід проти половців і поразка російського війська - для автора тільки привід для глибокого роздуму про долі Російської землі, для жагучого заклику об’єднатися й захистити Русь. Всі “Слово об полицю Игореве” перейнято пафосом захисту батьківщини, об’єднання Російської землі. В 1184 році об’єднаними зусиллями російських князів під предводительством київського князя Святослава половці були розбиті, і небезпека, здавалося б, надовго відступила від Росіянці землі

Однак князь Ігор не міг брати участь у цьому переможному поході: похід почався навесні, і ожеледь перешкодила його кінному війську приспіти вчасно. По видимому, Ігор важко переживав цю невдачу; йому не вдалося довести свою відданість союзу російських князів проти половців, його могли запідозрити в навмисному відхиленні від участі в поході. От чому в 1185 році Ігор відправився в похід проти половців зі своїми союзниками без угоди Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 з київським князем Святославом. Його плани простиралися дуже далеко - він сподівався відвоювати в половців втрачену Тмутаракань.

Сміливість, почуття боргу зштовхнулися в характері Ігоря з його недалекоглядністю, любов до батьківщини - з відсутністю ясного подання про необхідність єднання, спільної боротьби. Ігор у поході діяв з винятковою відвагою, але він не зміг відмовитися від прагнення до особистої слави, і це привело його до поразки, якого ще не знали росіяни. Уперше за всю історію боротьби з половцями росіяни в князі - Ігор і його брат Всеволод - виявилися вплену.

Уперше російське військо потерпіло таку страшну поразку. Поразка військ Ігоря автор розглядає як грізне застереження винуватцям нещасть - російським князям, погрязшим у міжусобних війнах і сделавшим батьківщині видобутком жадібних кочівників. Автор жагуче обурюється проти міжусобних воєн російських князів. Як справжній виразник інтересів усього населення Русі, що страдали від розбратів князів і навал половців, він призиває припинити міжусобні війни й об’єднатися проти зовнішніх ворогів. Ця думка - єднання росіян проти загальних ворогів - є головною думкою добутку

Гарячий патріот, автор “Слова” бачить причину невдалого походу Ігоря не в слабості російських воїнів, а в князівських звадах, які розоряють рідну землю. Поразка Ігоря і його жахливі наслідки для всієї Російської землі як би змушують автора згадати про те, що ще недавно київський князь Святослав із з’єднаними чинностями російських князів переміг цих самих половців. Він переноситься подумки в Київ, у терем Святослава, де Святославові сниться лиховісний і незрозумілий сон. Бояри пояснюють Святославові, що сон цей збувся: Ігор, князь новгород-сіверський, зазнав страшної поразки

И от Святослав поринув у гіркі думи. Він вимовляє “золоте слово”, у якому дорікає Ігоря і його брата Всеволода за те, що вони ослухалися його, не вважили його сивин, одні самовпевнене пішли на половців. Мова Святослава поступово переходить в обіг самого автора до всіх найвизначніших російських князів того часу. Автор “Слова” нагадує їм, як вони сильні, як сильна їхня дружина, і просить “вступити в стремя” за землю Росіянку, він бачить російських князів могутніми й славними

Але от гнівна нота в голосі автора переміняється ніжної й ліричної: він згадує юну дружину Ігоря, Ярославівну, і наводить слова її повного туги плачучи по чоловіку й по його загиблих воїнах. Ярославівна плаче на міській стіні в Путивлі. Вона звертається до вітру, до Дніпра, до сонця. Вона тужить і благає їх про повернення чоловіка

Як би у відповідь на благання Ярославівни “пирснуло море опівночі, закрутилися смерчі на море”: Ігор біг з полону. Опис втечі Ігоря - одне із самих поетичних місць в “Слові”. Закінчується добуток радісний - поверненням Ігоря й співом йому слави при в’їзді Вкиев.

Автор “Слова” одним з перших став використовувати багато літературних прийомів, він застосовував різноманітні художні кошти зображення: гіперболи, метафори, порівняння, епітети, контрасти, уособлення. А які картини природи вводить автор у добуток! Взагалі, в, літописах того часу якщо й зустрічався опис природи, те це був нерухливий, мертвий пейзаж, що безпосередньо пов’язаний з подіями, наприклад, опис місцевості, де відбувався бій

В “Слові” же природа просто оживає. Через природу автор доносить до нас настрій, атмосферу подій; природа пожвавлює рядки оповідання. В основі чинності й свіжості людських почуттів автора “Слова” лежала його любов до рідної страждаючої землі. Любов до батьківщини водила його пером і визначила глибокі народності втримування й форми поеми

Ідеї єднання перед особою страшної зовнішньої небезпеки, тобто перед навалою кочівників, підлегле все втримування “Слова”. Заклик до єднання проникнуть самою жагучою, найдужчою й самою ніжною любов’ю до батьківщини. Почуття це пронизує весь добуток, воно скоряє й нас, сучасних читачів

Воно наповнює наші серця сумом при описі поразки російського війська, гордістю за свою батьківщину при описі чинності й сміливості її захисників, гострою ненавистю до її ворогів у розповіді про руйнування Російської землі. Найбільша патріотична поема Древньої Русі знайшла величезну популярність і популярність, виділилася із всіх подібних добутків тих часів. Художня своєрідність, незвичайна поетична мова “Слова”, висока майстерність автора зробили його добуток безсмертного й загальнолюдського, народного й гуманістичного, повним гарячого ліризму й самої трепетної правди