Народ, держава, мова - це поняття нероздільні. Без мови немає народу, і, навпаки, без народу не існує мови. Наша рідна українська мова - це мова Тараса Шевченко й Івана Франко, Лесі Українки й Михайла Коцюбинського, Олеся Гончара й Ліни Костенко…

Наша гордість і наша краса - материнська мова, що тихо звучить над нашою колискою з перших днів життя. Увесь світ визнає співучість, високі зображальні можливості, найбагатшу лексику нашої мови

Що значимо ми без мови? Харківська поетеса А. Солодовникова у своєму вірші про рідну мову пише:

• Об мову материнський!
• Я без тебе - Ніхто, ніщо, ніякий і нічий!

Дійсно, хто ми без мови? Неоціненну мудрість наших предків, досвід віків, високі досягнення наукової думки, безсмертні шедеври художньої творчості, моральні заповіді наших батьків - все береже в собі рідна мова, шанобливо плекає й дарує нам за допомогою Слова. «На початку було Слово, і слово було в Бога, і Слово було Бог», - говориться Вбиблии.

Сила Слова нескінченна, невичерпна, могутня. Воно може освітити, вилікувати, зробити людини щасливим, заспокоїти, подарувати надію й віру, а може й принизити, послабити й навіть убити. Словом треба користуватися по^-розумному, розважливо, обережно, щоб залишалося воно завжди безцінним скарбом, без якого ми станемо жебраками, «Иванами, що не знають свого роду й родоводу».