Наукове знання не є випадкове, розрізнене, інтуїтивне, повсякденне знання. Наукове знання відрізняється від інших видів знання рядом істотних ознак. По-перше, це узагальнене на ряді рівнів типологічне знання. По-друге, це - цілісне знання про весь комплекс істотних сторін, аспектів, зв’язків і відносин об’єкта науки. По-третє, це систематизоване на основі прийнятої інтегративної ідеї (системообразующего фактора) знання

Система науки будується з метою виявлення й опису досягнутих результатів наукового пізнання й конструювання у всій їхній повноті, а також для продуктивного використання накопиченого знання на шляху просування до нових результатів

Сформована система криміналістики як науки складається з п’яти частин (розділів): 1) теорії й методології криміналістики; 2) криміналістичної техніки; 3) криміналістичної тактики; 4) криміналістичної методики; 5) організація й розкриття злочинів. Перший розділ криміналістики - теорія криміналістики - відкрита, що безупинно розвивається система. Вона підрозділяється на загальну теорію й сукупність приватних теорій і навчань

Загальна теорія криміналістики - це ідеальна інформаційна модель, що містить опис і пояснення об’єктно-предметної області даної науки на рівні загального знання про цю сферу практичного следоведения. Цю область криміналістики можна навіть назвати загальною типовою інформаційною моделлю практичного следоведения в карному судочинстві

Кожна із приватних криміналістичних теорій (навчань) також являє собою систему теоретичних положень (подань), але більше низького рівня. Головна відмітна риса приватної криміналістичної теорії полягає в тім, що вона містить не повномасштабне знання про об’єкт криміналістики, а лише знання про якусь сторону, аспект, частині об’єкта (про той або інший вид, напрямок ППД у карному виробництві, про той або інший елемент, компонент цієї діяльності). Сказане не означає того, що загальна теорія криміналістики, як уважають деякі вчені, являє собою арифметичну суму знань, добутих у рамках приватних теорій (навчань). Загальна теорія несе в собі принципово новий, більше високий тип наукового знання про об’єкт пізнання, що формується не шляхом механічного з’єднання частин, а на основі творчо осмислених, перероблених і систематизованих результатів, отриманих при науковій розробці приватних проблем. Якісно нове системне утворення не може бути побудоване або виведено з еклектичного з’єднання систем більше низького порядку. Будь-яка сутність тотожна тільки собі й нічому іншому

Для створення загальної теорії, підкреслимо це ще раз, зовсім недостатньо простого додавання приватних теорій. Втім, у цьому кількісно-арифметичному підході немає ніякої необхідності, оскільки вихід на більше високий рівень знання вимагає принципово іншої методології

Зі сказаного аж ніяк не випливає того, що загальна й приватна теорії криміналістики - дві повністю незалежні системи, несхожі у всіх відносинах. Вони органічно, можна сказати, родинно зв’язані між собою. Їхніх корінь однієї природи. Вони йдуть у загальний фрагмент реальної дійсності. Взаємозалежні, взаємозалежні й взаємообумовлені, ці дві частини одного цілісного утворення перебувають у стані постійної взаємодії, взаємовпливи й взаємозбагачення. Розвиток ідей в області загальної теорії стимулює розвиток ідей у системі частнокриминалистических теорій. І навпаки - розвиток останньої системи сприяє розвитку загальної теорії, сприяє виходу останньої на більше високий рівень знань

В останні роки відзначений бурхливий розвиток частнокриминалистических теорій по всіляких напрямках. Удосконалюються традиційні теорії й навчання, формуються нові, що раніше отсутствовали теоретичні концепції й конструкції. Одні з них мають відношення до формування й розвитку знання переважно про ті або інші сторони пізнаваної в карному судочинстві системи. (Вчення про криміналістичну характеристику злочинів, про спосіб здійснення злочину, про сліди злочину, криміналістична віктимологія, теорія криміналістичної ознаки й т.д.)

Інші теорії й навчання безпосередньо пов’язані з розробкою проблематики, що характеризує криміналістичні аспекти карного судочинства (теорії попередньої перевірки, тактичний операції, криміналістичного моделювання, криміналістичний ідентифікації й т.д.).

Ще одну підсистему першого розділу криміналістики утворить методологія даної науки. Методологію можна визначити як систему засобів, методів, процедур, методичного інструментарію, використовуваних у ході наукових досліджень для одержання знання про пізнавані об’єкти і його використання при розробці наукової продукції теоретичного й прикладного характеру

Другий розділ криміналістики - криміналістична техніка складається із двох частин: загальних положень криміналістичної техніки; окремих галузей технічної криміналістики (трасологія, криміналістична балістика й ін.).

У третьому розділі криміналістика розглядає проблеми криміналістичної тактики, що у свою чергу складається із двох частин: загальної й особливої

У загальній частині (у загальних положеннях) криміналістичної тактики розглядаються основні поняття, прийоми, правила, які можуть застосовуватися при підготовці й виробництві різних слідчих дій, а також прийоми й правила підготовки й виробництва певних (криминалистически подібних) груп слідчих дій. Друга частина роздягнула присвячена організаційно-тактичним аспектам підготовки й виробництва окремих видів слідчих дій (наприклад, тактика проведення очної ставки й т.д.).

У четвертому й п’ятому розділах криміналістики розглядаються проблеми відповідно криміналістичної методики розслідування й організації розкриття злочинів

Заключний (п’ятий) розділ криміналістики складається із загальних положень (теоретичних основ даного розділу), а також методик організації розкриття злочинів, методик розслідування певних категорій (груп, видів і різновидів) злочинів

Криміналістика - “живаючи”, що динамічно розвивається область наукового знання, що чуйно прислухається до запитів практики, увесь час держащая руку на пульсі її потреб і адекватно реагуюча на них. Вона не піддана кон’юнктурним впливам, у меншому ступені, чим інші юридичні науки, залежить від зміни політичних режимів, економічних курсів, соціальних катаклізмів. Вона не умоглядна, а природна й об’єктивна по своїй суті й реальна, як реальна злочинність і необхідність боротьби з нею. Цим і пояснюється безперервність криміналістичних досліджень теоретичного й прикладного характеру

Пізнання криміналістикою комплексу перерахованих об’єктивних закономірностей і об’єктивно діючих факторів необхідно для рішення вартих перед нею завдань

Як відзначає Н.А. Селиванов, “завдання криміналістики визначають сенс існування й напрямку розвитку криміналістичної науки”. Розрізняються загальна (або головна) завдання, спеціальні й конкретні завдання. Загальне завдання, що вирішує криміналістика разом з іншими науками родинної групи, що досліджують злочинність як соціальне явище, - це як пише Н.И. Порубов, “забезпечення швидкого й повного розкриття злочину, викриття винних, запобігання й припинення всіх кримінально карних зазіхань, тобто сприяння боротьбі зі злочинністю своїми специфічними криміналістичними засобами й методами”. Із цього загального завдання випливають спеціальні завдання, характерні саме для даної науки, що відбиває її специфіку. Узагальнивши перераховані в літературі, до їхнього числа віднесемо: вивчення закономірностей виникнення, збирання, дослідження оцінки й використання доказів як необхідна умова розвитку теоретичних основ криміналістики й підвищення ефективності її рекомендацій; розробка й удосконалювання технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій зі збирання, дослідженню й використанню доказів; розробка й удосконалювання організаційних тактичних і методичний основ попереднього наслідку й судового розгляду; розробка й удосконалювання криміналістичних засобів, прийомів, методів попередження злочину; вивчення криміналістики закордонних країн, використання позитивного досвіду, накопиченого за рубежем, установлення двосторонніх і багатобічних зв’язків з метою боротьби спреступностью.

Загальне й спеціальне завдання криміналістики реалізуються через рішення конкретних завдань науки

Pages: 1 2 3