—Ти далеко, струмочку, побіг? Сонечко ледве-ледве доторкнулося своїм промінням крижинок, а ти вже тут як тут.

—Недалеко біжу, у луки, подивитися, як весна господарює. А ти, синице, чому ні світ ні зоря прокинулася?

—Та треба ж родині корм познаходити. А на луках, куди й ти поспішаєш, його вже зараз дуже багато. Поки долечу, сніг ще більше розтане. Ось і буде чим поживитися.

—Виходить, і птахам сонечко допомагає переборювати безкорм’я?

—І сонечко, і ти, струмочку!

—Яким чином?

—Ти напоїш луки. Піднімуться напрочуд відмінні сходи. Буде врожай і людям, і птахам.

—А у тебе, синице, дзвінкий голос, майже як у мене.

—Давай-но разом про щось заспіваємо!

—Давай, я не проти того. Про весну, про сонце і тепло.

—Адже коли потеплішає, ти, струмочку, геть-чисто висохнеш і ні з ким мені буде співати.

—Почнуться дощі, і задзеленчать навкруги струмки. І тобі не буде самотньо.

—А майбутньою весною ми знову зустрінемося з тобою, струмочку, і заново придумаємо пісеньку.