«Вишневий сад» була останньою і, можна сказати, підсумковою п’єсою Чехова. Він написав її незадовго до смерті, і 904 року, на переломному стику епох, коли передчуття змін в суспільстві було особливо помітним. Напередодні соціального вибуху він, як творча людина, не міг не відчувати загального настрою, непевність моменту майже мимоволі викликала потребу осмислити сучасну йому дійсність з позицій минулого й майбутнього. Але в драматичному творі автор може передати лише свої думки через виведені в ньому образи. Тому персонажі «Вишневого саду» пов’язані з різними часовими шарами. У жодному іншому-його творі немає стільки символічного навантаження образів, як у цій п’єсі.

Раневська - господарка вишневого саду. Сам вишневий сад є для неї «дворянським гніздом». Без нього життя для Раневської немис-ниме, з ним пов’язана вся ЇЇ доля. Любов Андріївна говорить: «Адже я народилася тут, тут жили мій батько і мати, мій дід. Я люблю цей оудинок, без вишневого саду я не розумію свого життя, і якщо так потрібно продавати, то продавайте і мене разом із садом». Раневська непрактична, егоїстична, вона не вміє влаштовувати своє життя, але разом з тим її натура чуйна та поетична, їй притаманні відчуття прекрасного і витонченість.

Гаєв, брат Раневської, теж представник минулого. Він наче доповнює Раневську. Гаєв абстрактно міркує про суспільне благо, про прогрес, філософствує. Але всі ці міркування порожні і нісенітні. Намагаючись утішити Аню, він говорить: «Відсотки ми заплатимо, я переконаний. Честю моєю, чим хочеш, клянуся, маєток не буде продамо! Щастям моїм клянуся!» Гаєв сам не вірить у те, шо говорить.

Для цих людей існують духовні цінності, меркантильність викликає в них презирство, хоча з іншого боку ця якість перетворюється і на протилежну: саме через нерозважливість і непрактичність вони Іі втрачають вишневий сад, що був для них своєрідною ідеєю. Мину-тіму належить і Фірс, підкреслено старий навіть за віком. У фіналі н’гси його, хворого, не помітивши, забувають в будинку.

Сад купує Лопахін, «часово прив’язаний» до тодішньої сучасності. Для нього вишневий сад - звичайна власність, а спричинені його продажем пристрасті цій людині незрозумілі. Лопахін - прагматик і реаліст. Він не зі шляхетної верстви: «Батько мій, щоправда, мужик був, її и от у білій жилетці, у жовтих черевиках». Він щиро співчуває ко-’ішкній власниці саду, намагається їй допомогти, пропонує проект реконструкції саду, але його світогляд належить до інших систем цінностей і стає нездоланним бар’єром для розуміння. У Лопахіні ясно ншчунається та активна жилка нового життя, що поступово і неминуче індііснить на задній план життя безглузде і нікчемне. Проте меркан-іпльмий дух сучасності зробив Лопахіна мимовільно обмеженим щодо иідслоронених від практичних справ ідей. Автор дає зрозуміти, що Лопахін не є представником майбутнього; він вичерпає себе в сьогоденні.

Ідею майбутнього втілено в образах Петі Трофімова й Ані. Одною фразою Чехов дає зрозуміти, що являє собою Петя. Все в ньому: і рідке волосся, і неохайний вигляд - здавалося б, повинне викликати шлразу. Ате цього не відбувається. Навпаки, його мова і вчинки ви-і пікають навіть деяку симпатію. Відчувається, як прив’язані до нього шочі особи п’єси. Одні ставляться до Петі з легкою іронією, інші - ‘ неприхованою любов’ю. Адже саме він є уособленням майбутнього у п’єсі. Петя викликає глибокі роздуми в Лопахіна, що у душі запри гь переконаності цього «облізлого пана», що йому самому так прикус.

Ані лише сімнадцять і вона ще не встигла проявити себе вчинками, але її світлі мрії, спрямованість у завтрашній день свідчать про ще мі” реалізований потенціал. Так само «вічний студент» Трофімов теж готується до справжнього життя. У момент знищення саду, коли Гаєв у відчаї, а Лопахін усвідомлює моральний програш, ііиіііді весело біжать уперед - у майбутнього власна дорога.

Три часових шари зібралися навколо вишневого саду. «Вся Росія - наш сад», - написано у Чехова. Саме за неї точиться боротьба між трьома епохами. «Вишневий сад» є твором про кінець старої Росії, про прощання з минулим в очікуванні майбутнього.