Шлях Грасса у всіх сферах літератури й мистецтва не є прямолінійним. В «Тагесшпигели» від 1 жовтня 1999 року відразу ж після присудження Грассу Нобелівської премії писали: «Завдяки своєму роману «Бляшаний барабан» («Die Blechtrommel», 1959) він завоював німецькій літературі світове визнання й все своє життя дієво втручалося в політичні справи Німеччини й у роки, коли країна була розділена, і після возз’єднання - не завжди зручна людина, якій власні добутки надавали ваги».

Інакше кажучи, Грасс був дуже активним не тільки як літератор. (Він видав вісім романів, десятки оповідань і повістей, таких як «Кішка й миша» («Katz und Maus») або «Зустріч у Тельгте» («Das TrefJen in Telgte»), кілька книжок віршів, малюнків, гравюр, літографій, чотири п’єси й багато томів публіцистики, мовлень, статей, інтерв’ю, переписки, 1997 рік завершився печаткою видання його добутків (уже другого) в 16 томах.) На відміну від багатьох інших авторів, він також енергійно, ангажовано, по-бойовому бере участь у політичному житті. Він уважає себе лівим, котрий виступає з позицій демократії, антитоталітаризму, антимілітаризму, ставиться критично до сучасного капіталізму й псевдосоциализму радянського типу. Грасс не вірить у вирішальну роль літератури й мистецтва в справі поліпшення мира

И все-таки своє кредо в Нобелівській лекції він сформулював у такий спосіб: «Мені як безбожникові залишається тільки одне: стати на коліна перед тим святим, котрий до цього часу завжди допомагав мені й надавав руху найтяжким кам’яним уламкам, щоб вони котилися. Отже, я благаю: відзначений нобелевкой по пещенню Камю Сізіф, прошу тебе, потурбуйся, щоб камінь не залишився лежати нагорі, щоб ми мали можливість і далі його котити, щоб ми могли бути щасливими, як ти, з нашим каменем і щоб оповідання про халепи нашого існування не мало кінця». Сізіф як святий - це яскравий приклад образного й парадоксального способу мислення письменника, його іронії, що звучить мудро й смутно.

Творчість Грасса таке масштабне й різноманітне, що його все невозможно окреслити кількома словами. Грасс одержав світову славу як прозаїк, але при цьому варто завжди пам’ятати, що Грасс-поэт думає як поет навіть у своїй прозі, що він - блискучий політичний і соціальний публіцист, і ті теми, які він піднімає у своїй публіцистиці, він ставить, нехай іншим образом, у своїх романах і короткій прозі, що він постійно працює як художник, графік, скульптор, а тому його око чутливий до образів, фарбам, линам мира

Для того, щоб глибше зрозуміти творчість Гюнтера Грасса, потрібно уявити собі в головних рисах його життєвий шлях. Майбутній письменник народився 16 жовтня 1927 року в Данцизі (сьогодні Ґданськ). Його батько був німцем, протестантом, мати - кашубського (тобто слов’янського, польського) походження, католичкою. Батьки мали в передмістя Данцига - Лангфури невеликий бакалійний магазин.

Зважаючи на все, головна роль у сім’ї належала матері, вона ж мала великий вплив і на сина Гюнтера. У неї були скромні збори книжок, де, крім розважальної белетристики, можна було знайти добутки відомих письменників. Крім того, мати була членом клубу аматорів літератури. Син став жагучим, захопленим читачем. Він міг цілими годинниками поринати в якусь книжку, не зауважуючи, що відбувається довкола нього. Сім’я жила в тісноті, у маленької двухкомнатной квартирі. У дітей - Гюнтера і його сестри - не було власного куточка. Але ні тіснота, ні розмови родичів не перешкоджали фанатичному читачеві. Заткнувши вуха, він поглинав сторінки романів Ф. Достоєвського, Л. Толстого, К. Гамсуна, В. Раабе, С. Лагерлеф і інших майстрів.

Пізніше хлопчик став абонентом міської бібліотеки. Він згадує: «Як добре, що нам у руки попадає досить книжок, які можна читати про себе й уголос, вони були для мене зразком. Такі майстри, як Мелвилл або Деблин, а також мова лютеровской Біблії, коли я був молод і здатним учитися, підштовхнули мене проговорювати те, що я пишу… Я записую на папері лише те, що може бути сказано, знайде свою різноманітну інтонацію й у такий спосіб - своє звучання й відгомін». І спочатку було читання, лист виникло згодом. В 12 років Гюнтер уже усвідомив, «що хоче стати письменником». Він згадує, як його мати, що любила театр, сміялася зі свого 12-13 - літнього сина, що охоче розповідав їй різні вигадані історії, обіцяючи їй подорожі в Неаполь і Гонконг, багатство й хутра з каракулю, і називала його Пером Гюнтом. Доля не подарувала матері Грасса щастя довідатися про славу сина. Вона вмерла в 1954 році. До виходу в мир «Бляшаного барабана» залишалося ще п’ять років. Але бажання довести матері й іншим рідним і знайомим, що він щось може, було, певною мірою, рушійною силою творчості майбутнього лауреата багатьох найбільш престижних літературних премій. У вже згаданому віці Гюнтер зробив першу спробу написати роман за назвою «Кашуби». Це трапилося в перший рік війни. На речення журналу для членів гитлерюгенда «Допомагай разом!» молодий автор вирішив взяти участь в оголошеному конкурсі оповідачів. Його роман повинен був бути історичним, події відбуватися в XIII столітті, «у часи міжцарів’я, відсутності короля, страшні часи, коли розбійники-лицарі панували на шляхах і мостах, а селяни могли захистити себе, керуючись власним правом і законом мести». Задум роману не був здійснений

Молодий Грасс належав до більшості, що співіснувало із владою без будь-якого опору або застережень. Він перераховує етапи своєї «кар’єри» у часи фашизму: у десять років - член «югендфолька» (дитячій нацистської організації), у чотирнадцять - вступив у гитлерюгенд, у п’ятнадцять він називає себе військовим льотчиком-добровольцем, у сімнадцять (тобто в 1944) стає танкістом. Шлях типовий для більшості тодішніх німецьких юнаків. Хлопчик брав участь у боях, був поранений, потрапив у Баварію в американський полон, потім в англійський табір для військовополонених, де працював на каменоломнях. В 1946 році, через ушкодження плеча, його з полону випустили. Ще під час перебування Грасса, у таборі почався його поступовий процес перевиховання. Теперішнє щиросердечне потрясіння викликало в юнака відвідування табору смерті в Дахау. Сім’я Грассов, що змушено була покинути Данциг, як тисячі інших німців, оселилася в Берліні. Гюнтер не завершив навчання в гімназії, не одержав нормального утворення, що пізніше розглядав як свою перевагу. У важкі післявоєнні роки він брався за всіляку роботу, був муляром, помічником скульптора, учився у вищих школах образотворчого мистецтва. Згодом заробляв на життя малюнками й ілюстраціями, робив невеликі керамічні фігурки звірів і птахів

«Протягом весни й літа 1952 року, - пише Грасс, - я об’їхав уздовж і поперек всю Францію. Я жив невідомо на що, малював на папері для впакування, і безперервно писав. Лист напав на мене раптово, як бігунка. Серед (я вважаю) досить епігонських пений… виник довгий і набряклий вірш, у якому Оскар Мацерат, ще до того, як він одержав це ім’я, виступав у ролі столпника». Цей вірш ніколи не публікувався, але найважливішої в ньому, за словами автора, була фігура стороннього, аутсайдера, якому набрид добробут і якому подобається власна гидота. Отже, він будує стовп, приковує себе до верхівки ланцюгом і із цієї перспективи спостерігає, піднесений над всім і всіма, людською суєтою. Ця незвична перспектива спостережень над життям і дивною фігурою столпника робить неопубліковану поезію попередницею роману «Бляшаний барабан». «Якщо хочете, Оскар Мацерат - це своєрідний столпник».

Як він придумав цю знамениту фігуру, автор розповідає: «У банальній ситуації, після обіду я побачив серед дорослих, які пилки кава, трирічного хлопчика із бляшаним барабаном. Мені впало в око й залишилося в пам’яті, як, забувши про усім, трирічне дите було захоплено цим інструментом, і як вони разом з тим ігнорували мир дорослих (тих, що після обіду пилки кава й бовтали)». Це відбулося тим же влітку 1952 р., і пройшло ще багато часу, поки миттєве враження втілилося в центральну фігуру «Бляшаного барабана».

У Франції Грасс зустрів свою майбутню першу дружину, дівчину із заможної швейцарської сім’ї, що хотіла стати балериною. Після смерті своєї матері в 1954 році Грасс одружився. Разом з молодою дружиною він оселився в Парижі. В ательє, розташованому у вологому напівпідвалі, молодий скульптор ліпив із глини фігурки тварин і птахів, які виготовляв на продаж. Там він обпалював їх у грубці, що зігрівала їх двухкомнатное приміщення, і в неї ж кидав перші варіанти майбутнього роману. Письменник із самого початку не хотів давати майбутнім дослідникам своєї творчості «поживу» у вигляді варіантів

Pages: 1 2