Бажання виправляти вдачі й роз’ясняти істину, прагнення виконувати свої обов’язки перед суспільством змусили Сумарокова звернутися до драматургії. Шлях до національної драматургії, - думав Сумароков, - повинна відкривати трагедія. По призначенню своєму трагедія, як разом з іншими драматургами епохи розумів її Сумароков, займалася особами царської крові, від яких залежали долі держав і народів. Але Сумароков разом зі своїми учнями й сучасниками вважав людську природу історично незмінної, думаючи, що за всіх часів люди думали й почували однаково. Обстановка подій тому була несуттєва.

Драматург передавав основне, провідне - боротьбу ідей, зіткнення між розумом людини і його почуттів, між його обов’язками перед державою й особистими потягами

Перед російським суспільством 40- 50-х років XVIII століття стояло насущне завдання - створення національного публічного театру. Потрібно було в першу чергу створити свій, вітчизняний репертуар, тому що подання російською мовою в приватних міські й «шкільних» театрах усе ще обмежувалися показом «шкільних» драм або інсценівок любовно-авантюрних повістей і романів

Рішення цього завдання взяв на себе Сумароков. В 1747 році їм була написана трагедія «Хорев», і цей рік став роком народження нової російської драматургії, що перетворила сцену національного театру в трибуну пропаганди високих моральних і політичних ідеалів «освіченої монархії». За своє творче життя Сумароков написав дев’ять трагедій: «Хорев» (1747), «Гамлет» (1748), «Синави Трувор» (1750), «Аристона» (1750), «Семира» (1751), «Димиза» (1758, пізніше перероблена в «Ярополкаи Димизу»), «Вишеслав» (1768), «Димитрий Самозванець» (1771) і «Мстислав» (1774), що принесли йому справжню славу серед сучасників. Недарма Н. И. Новиков сказав про нього: «Хоча перший він з росіян почав писати трагедії за всіма правилами театрального мистецтва, але стільки встиг в оних, що заслужив назву північного Расина».

Трагедії Сумарокова витримані в строгих правилах поетики класицизму, які для російської літератури були сформульовані їм самим в епістолі «Про віршування», «Епістолі» 1755 року й деяких інших добутках

Основний зміст трагедії, по Сумарокову, не тільки в поданні «плачу й прикрості» від «Венериного гніву» (т. е, любові), але й у показі таких подій, які могли б, діючи на почуття, морально виховувати глядача («Примусити почувати чужі нам напасти й до чесноти направити наші страсті»). Цього можна домогтися тільки при дотриманні трьох єдностей: єдності дії

Не представляй двох дійств до змішання мені дум,

Доглядач до один свій спрямовує розум.

Лається, дивлячись, єдиного він пристрастю

И беспокойствует єдиного напастю;

єдності часу -

Не тщись очі й слух розходженням спокусити

И буття трьох років мені о третій годині вмістити:

Намагайся мені в грі годинники годинниками міряти,

Щоб я, забившися, возмог тобі повірити,

Що начебто не гра та дія твоє,

Але саме тоді трапившись буття;

єдності місця -

Не зроби труднощі й місцем мені своїм,

Щоб мені театр твій зрячи имеючи за Рим,

Не полетіти в Москву, а з Москви до Пекіна,

Всмотряся в Рим, я Рим так незабаром не покину

У трагедіях Сумарокова різко проведений поділ персонажів на позитивні й негативні; характери статичні, і кожний з них є носієм якої-небудь однієї пристрасті; струнка пятиактная композиція й невелике число діючих осіб допомогли сюжету розвиватися відповідно до вчинків героїв, дії яких служили для розкриття основної ідеї. Прагненню автора донести свої думки до глядача служив відносно просту, ясну й лаконічну мову: «И не бриньчи у віршах порожніми мені словами, скажи мені тільки те, що скажуть страсті самі»,

«Олександрійський» стих (шестистопний ямб із парним римуванням), яким написані всі трагедії, часом здобували афористичне звучання

У трагедіях виводилися особи із привілейованого середовища: «посадский, дворянин, маркіз, граф, князь, владетель сходять на театр». Сюжети для більшості трагедій драматург брав з вітчизняної історії

Основний конфлікт у трагедіях Сумарокова звичайно полягав у боротьбі розуму із пристрастю, громадського обов’язку з особистими почуттями, і перемагало в цій боротьбі суспільний початок. Подібне зіткнення і його дозвіл були покликані виховувати цивільні почуття у дворянського глядача, вселяти йому думка про те, що державні інтереси повинні бути вище всіх інших

Дотримання правил класицизму, насамперед віднесення подій у глиб історії, не перешкодило Сумарокову наповнити зміст своїх трагедій злободенними питаннями його часу, додати їм політичне фарбування, що можна доглянути вже в нього першої трагедії

Дія в трагедії «Хорев» відбувається в далекі часи в Києві. «Князь Російський» Кий, одержавши у свій час перемогу над колишнім князем « Києва-Граду» Завлохом, захопив його престол. У Києві залишилася дочка Зав-Лоха Оснельда, її полюбив Хорев (брат і спадкоємець Кия). Оснельда відповідає йому взаємністю. Але їхньому щастю перешкодило намір Завлоха повернути собі київський престол. Хорев змушений очолити військо проти Завлоха. У душі героїв (Хорева й Оснельди) починається боротьба почуття з боргом. Але от що істотно: на розвитку дії це мало відбивається. В остаточному підсумку Хорев залишається вірний боргу, а Оснельда - Хореву, тобто почуттю

Винуватцем трагічної колізії виявляється «перший боярин Кия - Сталверх. Це він доносить Кию на Хорева, обвинувачуючи останнього в мнимої Ємені заради любові до Оснельде. Пагубна довірливість Кия приводить до загибелі Оснельди (Кий їй відсилає кубок з отрутою) і до самогубства Хорева, що чесно виполнили свій борг, але не перенесшему смерті коханої

Трагедія виявилася спрямованої проти одного із зол XVIII століття - фаворитизму, засилля тимчасових правителів, із чим боролися ще й Феофан Прокопович, і Кантемир. Кий у Сумарокова не деспот, не тиран, але він засуджується драматургом за відсутність проникливості, неприпустиме в щирого глави держави

Ще більш явної виявилася політична спрямованість у другій трагедії Сумарокова - в «Гамлеті». У душі Гамлета теж відбувається жорстока боротьба почуття з боргом: убивати або не вбивати Полонію, що погубив батька Гамлета. Убити Полонію - втратити Офелию, зберегти Полонію життя - не виконати боргу перед пам’яттю батька. Від такої альтернативи Гамлет збирається навіть покінчити із собою. Але думка про те, що скаже про нього народ, що перебуває «під тяжким тягарем», зупиняє його від фатального кроку. Коли ж Гамлетові стає ясно, що Клавдій, що захопив престол батька Гамлета, перетворився в тирана, він убиває лиходія. І Сумароков виправдує це вбивство. У цьому змісті «Гамлет» виявляється близький до однієї з пізніх і явно тираноборческих сумароковских трагедій - до « Димитрию-Самозванця».

Виступ Сумарокова проти режиму Катерини II найбільше яскраво відбилося у двох його трагедіях - в « Ви-Шеславе» і «Димитрии Самозванці*. Створивши в « Вишесла-Ве» образ монарха, увесь час побеждавшего свої страсті, Сумароков підніс недвозначний урок імператриці. Але самим значним добутком Сумарокова варто визнати трагедію «Димитрий Самозванець». Написана на матеріалі подій Неясного часу, вона була найбільш сучасної із всіх трагедій Сумарокова. Зображення Димитрия як узурпатора відповідало самим злободенним проблемам часу

Але в ще більшому ступені підсилювалося політичне звучання трагедії відвертою вимогою Сумарокова скинути із престолу пануючи-тирана, «Москви, Росії ворога й підданих мучителя». Сумароков не жалував чорних фарб для прямолінійного викриття «нелюда на троні». Характер Димитрия Самозванця був заданий ще до початку п’єси - перше видання трагедії вийшло з портретом (!) Димитрия, під яким був поміщений наступний чотиривірш:

Цей чоловік батьківщини смертельна був рана; Зримо в образі його вбивцю й тирана. За варварство лиходій втратив нарешті Передчасно й життя, і скіпетр, і вінець

Не менш красномовні й автохарактеристики «героя»: «Зла Фурія в мені збентежене серце гризе. Злочинницька душа спокійна бути не може», «Я к жаху звик, лиходійством розлютований, Наповнений варварством і кров’ю обагрений». Димитрий тиранствует і «по страстям», і свідомо:

Перед царем повинна бути істина бессловна; Не істина, цар - я, закон - монарша влада, А приписання закону царска пристрасть. Невільник той монарх, хто знехтує ті забави, У яких вільності перешкоджають устави…

Остаточно позбавивши прав своїх підданих, він заявляє:

Блаженство зазавжди народу шкідливо:

Багатий бути повинен цар, а держава бідно.

Радій, монарх, і все під ним підданство стонь!

Завжди здібніше до праці нежирний кінь, Що Упокорюється бичем і частою ездою

И керований крепчайшею уздою.

Pages: 1 2

Збережи - » Шлях до національної драматургії . З'явився готовий твір.