Роман М. А. Шолохова «Піднята цілина» добуток про долі народних у період колективізації. Ця книга з’явилася своєрідним підручником життя в період організації праці в колгоспах. У ній Шолохову вдалося показати типові картини бурхливої дійсності тридцятих років, коли валили підвалини старого одноособового села, і із дрібних, розрізнених селянських господарств створювалися колективні. Коли в розореною громадянською війною республіці Рад установлювався новий соціалістичний лад, створювалися колгоспи, людям хотілося вірити в добро, у те, що обов’язково наступлять кращі часи, але за них потрібно боротися, робити справа. Процес ламання селянської свідомості показаний у цьому романі як складний, хворобливий процес. «Із кров’ю й потім» будували селяни нове, переборюючи у своїй свідомості пережитки минулого. З перших сторінок оповідання письменник уводить нас у складну обстановку життя на хуторі Гремячий Балка. Селянство соціально розшароване. Комуністи хутора Нагульнов і Разметнов разом з бідняками шукають нові форми організації праці й життя. В 1920 році вони записалися в комуну, але вона «розпалася від шкурництва», як говорить Нагульнов. Було організовано гремяческое товариство спільної обробки землі, але й воно «є одне измывание над колективізацією й голий збиток Радянської влади». Приїзд двадцатипятитысячника, що був матроса, робітника Путиловского заводу Семена Давидова в січні 1930 року був значною подією в житті хутора. З першої зустрічі він скоряє селян простотою й доступністю. Майже одночасно з Давидовим на хутір тайкома приїжджає осавул Половців і зупиняється в Якова Лукича Островнова, що під його командою воював проти Радянської влади в роки громадянської війни. Одночасний приїзд комуніста Давидова й осавула Половцева має величезний сенс. Письменник підкреслює цим фактом гострий соціальний конфлікт свого добутку. По-різному зустрічають у Гремячем речення Давидова організувати колгосп: бідняки з радістю багатіли з лютою злістю, середняки нерішуче. Характеризуючи ці бурхливі дні на хуторі, письменник зауважує: «Життя в Гремячем Балці стала дибки, як норовистий кінь перед важкою перешкодою». Паралельно з діяльністю комуністів і колгоспників письменник зображує дії ворогів, ворожих сил. Замаскований ворог Яків Лукич Островнов вступив у колгосп спеціально, щоб виконувати накази Половцева. Він веде сховану ворожу агітацію серед колгоспників, вербує за завданням Половцева супротивників Радянської влади в «Сполучник звільнення рідного Дону», усіляко шкодить колгоспу. Але будівництво нового життя вже не зупинити. Народ, проникаючи вірою в колгоспний лад, пориває з Половцевым, що хотів підняти козаків на повстання. Процес становлення колгоспів, зміна психології селянина-собственика проходив складно й болісно, тому що комуністи самі часом не знали, як правильно надходити і як правильно організовувати колгоспи. Цим користувалися вороги, утягуючи на свою сторону незадоволених козаків. І все-таки козацтво, переборюючи пережитки минулого, ішло за комуністами, пориваючи з ворогами народу й не піддаючись на їхні угоди повстати проти Радянської влади. У цьому плані характерна доля бідняка Хопрова, що трагічно загинув від руки ворогів. Виступ Хопрова проти кулаків дуже показово. Письменник підкреслює, що уроки громадянської війни не пройшли для козацтва даром. Козаки міцно засвоїли, що трудовому народу не по дорозі з білими і їхніми пособниками. Із працею рвали козаки пута приватної власності й вступали на шлях нового життя. У цьому плані характерний образ середняка Кіндрата Майданникова. Кіндрат швидко зрозумів, що без колгоспу йому не жити, і одним з перших вступив у колгосп. Уболіває за колгоспною справою й коваль Іполит Шалий. Він намагається допомогти Давидову в керівництві колгоспом, ділиться з ним своїми таємними думками. Він розповідає Давидову про шкідницьку діяльність Островнова, що діє вже не поодинці, а организовали навколо себе целую групу, у яку ввійшли Отаман-Чуков, Люшна, Афонька-Комірник і інші. На прикладі Шалого письменник показує швидкий процес духовного народу в тридцяті роки, що відчув, що його інтереси й інтереси партії єдині. Безпосередньо з життя взятий Шолоховым образ діда Щукаря. Щукарь щирий і довірливий, терплячий і спритний, безпомічний і активний. Нове життя приймається їм беззастережно. Він завжди в гущавині подій. Люди в хуторі його люблять, з інтересом і доброю увагою слухають його забавні мовлення. Як до синів прив’язався самотній дід Щукарь
до Давидова й Нагульнову, їхня загибель він переживає трагічно. Цікаво відзначити, що майже всі народні характери зображені головним чином у їхньому відношенні до Давидова й Нагульнову. І це не випадково. Шолохов показує величезну любов народу до тих людям, які все своє життя присвятив боротьбі за народне щастя. Таким чином, у своєму романі «Піднята цілина» Шолохов намалював історично конкретну, правдиву картину життя народу в дні глибоких революційних перетворень, які торкнулися економічного укладу й соціальних відносин у селі, свідомості й психології мільйонів людей, становлення нового соціалістичного ладу. Мучачись, помиляючись, часом гинучи, кращі герої роману Шолохова «Піднята цілина» хотіли своїми руками створити нове життя, вірили у своє світле майбутнє. «Щоб повірити в добро, треба почати робити його», сказав Лев Миколайович Толстой. І ці слова можна по праву віднести й до героїв роману Шолохова, які щиро вірили в добро й справедливість у становленні нового життя