Драма Островського «Гроза» відкриває перед нами складні взаємини в середовищі російського купецтва. Патріархальні підвалини, деспотизм, зарозумілість, жорстокість, байдужість. Виявляється, все це властиво домостроївському укладу життя. Положення жінки в купецькому середовищі воістину жалюгідно. Молода жінка, що потрапила з рідного дому в сім’ю чоловіка, виявлялася самою безправною істотою. Драма «Гроза» зачіпає не тільки конфлікт поколінь, але й ставить перед нами сложнейшие філософські питання про гріх, відплату й покаяння

Що таке гріх? Якщо додержуватися релігійних канонів, то будь-який відступ,’від норм є гріхом. За будь-який гріх людині прийде розплачуватися на цьому або на тім світлі. Принаймні, усе релігії миру говорять про це. Покаяння може врятувати людську душу, воно піднімає над гріхом. Чи можна назвати російське купецтво благочестивим і богобоязливим народом? З погляду здорового глузду, зрозуміло, немає. Адже купці-самодури порушують головну заповідь: «Возлюби ближнього свого як самого себе». Кого любить Дикої, Кабаниха? Себе й тільки себе. Навіть члени сім’ї виявляються в немилості в жорстоких і безсердечних людей. Що вуж там говорити одругих.

Однак норми поводження російського купецтва самі по собі нікого б, напевно, не зацікавили. Адже оточуючі люди так чи інакше звикли до поганого до себе відношенню. Якщо ми повнимательнее придивимося до Бориса, племінникові Дикого, до Тихона й Варвари, дітям Кабанихи, то не побачимо явного протесту. Всі так чи інакше пристосувалися. Може бути, їм і не занадто комфортно, але, принаймні, нещасними вони себе не відчувають. Інша справа - Катерина.

З погляду будь-якої нормальної людини погане ставлення до слабкого - це гріх. Однак російське патріархальне купецтво думає інакше. Тому Погане ставлення до слабкої й беззахисної жінки нікого не дивує. Але зате коли жінка намагається вирватися з тісних оковів, знайти собі хоч дещицю радості, це сприймається як злочин. Те, що Катерина закохується в Бориса, це вважається гріхом. Зрозуміло, адже відповідно до домостроївських порядків зрада чоловікові - злочин. Виходить, Катерина заслуговує найстрашнішої кари

Але чи може бути для людини покарання страшнее, чим його власні борошна совісті? Катерина, вразлив і екзальтована, боїться грози, що насувається. Вона вважає грозу покаранням, що Бог посилає їй. Катерина має дивну якість - явним прагненням до волі. Вільна людина не сприймає релігійні канони як доказ необхідності відмовитися від прагнень своєї душі. Тому Катерина дозволяє собі любити Бориса, незважаючи навіть на патріархальне виховання. Але Катерина не зупиняється на одній любові. Адже з погляду віруючої людини самогубство - це страшний гріх. Катерина йде й на це. Чому? Так тому що суспільство її відкинуло. Вона щиро кається, але не одержує прощення від навколишніх. Здавалося б, яке справа їй до таких людей, як слабкий і безвладний чоловік Тихін, що злобує Кабаниха та інші. Але для Катерины можливість прощення значить дуже багато.

Катерина часто згадує своє життя в рідному домі. Вона була щаслива й вільна. Життя в будинку чоловіка різко контрастує з життям у дівоцтві. Катерина з дитинства була вихована в релігійній атмосфері, тому щиро вірить у відплату, що обов’язково наздоганяє людини, якщо він грішить

Навіщо Катерина кається перед чоловіком? На це питання легко відповісти, якщо розумієш екзальтованість і вразливість дівчини. Вона настільки впевнена, що от-от неї наздожене Божа кара, що намагається знайти порятунок у прощенні людей. Катерина почуває свою загибель. Вона намагається знайти хоча б натяк на співчуття й підтримку. Однак ніхто не простягає руку допомоги нещасної

Якби Катерина не дозволила собі привселюдно покаятися, то. напевно, залишилася б жива. Адже самогубство вона робить під впливом не тільки власних щиросердечних переживань, але й під дією презирства навколишніх. Невірна дружина, якийсь є Катерина, по мірках патріархального суспільства, не заслуговує нічого гарного

Катерина кається привселюдно перед людьми, які її не коштують. Цим людям не дано зрозуміти глибину страждання нещасної жінки, змушеної жити в суспільстві байдужості, чванства, жорстокості й зарозумілості. Кожний перебуває у своїй шкарлупі, бажаючи сховатися від навколишніх. Кожний по-своєму нещасний, зрозуміло, якщо виключити таких «патріархів», як Дикої й Кабаниха. Вони почувають себе цілком привільно й зручно. Іншим тісний і незручний мир купецького містечка

Чи наздогнала Катерину Божа кара? Або своїми стражданнями вона сповна надолужила свій гріх? Принаймні, Катерина виглядає чистіше й безгрешнее, чим ті «благочестиві», які неї оточують. Але ми можемо сказати однозначно - за «гріх» Катерины прийде розплачуватися «темному царству». Адже своєю смертю дівчина як би скинула завісу, що прикриває «благочестивий» місто. Тепер Кабанихе і їй подібним набагато сутужніше буде морочити голову всім навколо, навіть такий безвладний і безхарактерним, як Тихін. Відплата обов’язково наздожене несправедливих, тому «жорстокому миру» незабаром прийде кінець, принаймні, з фіналу драми ми можемо про це догадатися