Порядок, порядність… Ці слова мають однаковий корінь. Порядок — це коли все виконується згідно з певними правилами, вимогами. Порядок має бути й у душі людини. Що це означає? Слову має відповідати діло. У нашому під’їзді живе стара жінка Ксенія Петрівна. Чоловік її помер, діти зі своїми родинами живуть у різних кінцях міста, відвідують матір рідко.

Наш сусід Іван Гаврилович, заходячи до мого дідуся пограти в шахи, з осудом говорить про її дітей, що свою матір зовсім забули. Добре, що є чуйні люди, котрі й на ринок за покупками для Ксенії Петрівни сходять, і до аптеки, і лікаря, якщо треба, викличуть. З одного боку, він каже правильно.

Тільки от співчуття Івана Гавриловича обмежується лише словами. Розмову про черствість дітей Ксенії Петрівни дідусь не підтримує. Він вважає, що некрасиво обговорювати особисте життя сусідів. Я запитую дідуся: «А чому ти не скажеш Іванові Гавриловичу, що і ви з бабусею, і моя мама приходите до бабусі Ксенії і допомагаєте їй по господарству?» Дідусь відповів: «Ми допомагаємо сусідці від душі, за велінням серця, а не для того, щоб люди сказали, які ми молодці. Порядність — це коли робиш добро і не кричиш про це. А на словах співчувати й засуджувати бездушних дітей — заслуга невелика».