Захитай мене, зоряний челн! Голова утомилася від хвиль! Занадто довго причалити тщусь, - Голова утомилася від почуттів. М. И. Цветаева Марина Іванівна Цветаева - великий і яскравий поет, привнесший у літературу своє бачення миру, заколотну й невгамовну душу й велике, вірне, любляче серце. Геніальність Цветаевой виявилася рано, коли вона ще не розуміла масштабів своєї особистості, того дарунка, яким нагородив її Господь

Та й час її, імовірно, тоді ще не наступило. Моїм віршам, написаним так рано, Що й не знала я, що я - поет, Що Зірвався, як бризи з фонтана, Як іскри з ракет… Розкиданим у пилу по магазинах (Де їх ніхто не брав і не берет!), Моїм віршам, як дорогоцінним винам, Настане своя черга. Яскрава, заколотна душа Марини Цветаевой виливалася в самобутні й надзвичайно талановиті віршах

Вона поспішала висловити в поезії своє замилування й подив перед цим прекрасним миром, у який увірвалася стрімко й сміло, як комета. Христос і Бог! Я спрагу чуда Тепер, зараз на початку дня! ПРО, дай мені вмерти, покуда твір з оллсоч © 2005 Все життя як книга для мене. Дуже часто в її поезії звучить мотив смерті, раннього відходу, але це не лякає юного поета. Цветаева дивиться на життя й смерть філософськи, навіть метафізично поки із прекрасного далека. Люблю й хрест, і шовк, і фарби, Моя душа митей слід…

Ти дав мені дитинство - краще казки И дай мені смерть - у сімнадцять років! З такою неспокійною душею можна було стати тільки поетом, неординарним і парадоксальним, яким і сформувалася Цветаева. Їй цікаво, що послужило поштовхом до творчості. Вона шукає джерела своєї незаспокоєності й знаходить їх у родоводі. Довгастий і твердий овал, Чорного плаття розтруби… Юна бабуся!

Хто цілував Ваші гордовиті губи? День був безневинний, і вітер був свіжий. Темні зірки згасли. - Бабуся! - Цей жорстокий заколот У серце моєму - не від вас чи?.. Дійсно, вся поезія Цветаевой, саме її життя й смерть сприймаються як непримиренна боротьба з повсякденним, сірим і тьмяним існуванням

Хіба можна представити життя поета рівної й спокійної? Це суцільні зльоти й падіння, що виливаються у вірші - прекрасні філософські міркування про сенс життя, неприйнятті неправди, про вічну таємницю любові й смерті. Прицвяхована до ганебного стовпа Слов’янської совісті стародавньої, Зі змеею в серце й із клеймом на чолі, Я затверджую, що - безневинн.о

И це все, що лестощами й благанням Я випросила в щасливих. І це все, що я візьму із собою В край цілувань мовчазних. Поривчастість і стрімкість були рисами характеру Марини Іванівни, вони ж властиві і її поезії

Тут усе - стихія, божественна мара й у той же час земні страсті й страждання, без яких немислима життя будь-якої людини. От це з’єднання високого й повсякденного - характернейшая риса творчості Цветаевой. Хто зроблений з каменю, хто зроблений із глини,- А я сріблюся й блискаю!

Мені справа - зрада, мені ім’я - Марина, Я - тлінна піна морська. І в польоті - У купелі морський хрещена Своєму - безперестану розбита! Її вірші простромлюють мою душу, змушують задуматися про тлінність існування й про неминущі цінності, глянути на мир її очами й зачудуватися його красі, прийняти навколишнє такої, яке воно є. Такому розумінню миру вчить мене творчість Цветаевой, цим воно мені близько й зрозуміло.

Проста моя постава, Злиденний мій домашній дах. Адже я остров’янка З далеких островів! Живу - ніхто не потрібний! Зійшов - ночей не сплю

Зігріти Чужому вечеря - Житло своє спалю! Глянув - так і знайомий. Зійшов - так і живи! Прості наші закони: Написані в крові…