Що б могли засвоїти географи в Бекона? Легше сказати, що не могли засвоїти. Дуже важливо в Бекона мудре відношення до науки, до оцінки своїх власних досягнень. Він відзначає, що ”перебільшене подання про своє багатство є однією з найголовніших причин бідності” (с.60). Бекон боровся з ”хваленими посредственностями”, які приносять велика шкода науці. Він боровся з конформізмом у наукових колах, цілком правильно відзначаючи, що навряд чи можливо одночасно й схилятися перед авторами й перевершити їх. Тут перед нами подоба води, що не піднімається вище того рівня з якого вона спустилася. Такі люди дещо виправляють, але мало рухають справа вперед. Вони досягають поліпшення, але не збільшення (с.63).

Бекон порушив питання про метод науки у всій ширині й глибині цієї проблеми. Ціль Бекона - вироблення методу науки, який би дозволив уникнути оман і зрівняв здатності вчених. Він переконаний, що його ”шлях відкриття знань майже зрівнює дарування й мало що залишає їхній перевазі, тому що він все проводить за допомогою самих певних правил і доказів” (с.73). В індуктивному методі бачиться єдина надія науки

Особливе значення для методології будь-якої приватної науки має навчання Бекона про ідолів пізнання. Виділяється чотири види ідолів

1. ”Ідоли роду знаходять підставу в самій природі людини… Всі сприйняття, як почуття, так і розуму спочивають на аналогії людини, а не аналогії миру. Розум людини вподібнюється нерівному дзеркалу, що, домішуючи до природи речей свою природу, відбиває речі в скривленому й спотвореному виде”.

2. ”Ідоли печери - суть омани окремої людини. Адже в кожного крім помилок, властивих роду людському, є своя особлива печера, що послабляє й спотворює світло природи”.

3. ”Ідоли площі відбуваються як би в силу взаємної зв’язаності й співтовариства людей”. Цей ідол пов’язаний з поганим і безглуздим установленням слів. ”Слова прямо насилують розум, змішують всі й ведуть людей до порожніх і незліченних спор і толкованиям”.

4. ”Ідоли театру. Це ідоли, ”які вселилися в душі людей з різних догматів філософії, а також з мінливих законів, доказів…ми вважаємо, що скільки є прийнятих або винайдених філософських систем, стільки зіграно комедій, що поставляють вигадані й штучні мири” (с.19).

Але людина не неспроможна перед ідолами. ”Побудова понять і аксіом через щиру індукцію є безсумнівно справжній засіб для того, щоб придушити й вигнати ідолів” (с.18).

Бекон висловив багато принципових для психології наукового пізнання положень. Вони мають більшу цінність для часток наук. Багато в Бекона коштовних методологічних вказівок. Наприклад, відзначено, що ”ніхто не відшукає вдало природу речі в самій речі - вишукування повинне бути розширене до більше загального” (с.34). ”Найбільше неуцтво являє собою дослідження природи речі в ній самої” (с.50).

Бекон порушив питання про історію науки створюваної заради прогресу наукового пізнання. Він уважає, що ”якби історія миру виявилася позбавленої цієї області, то вона була б досить схожа на статую осліпленого Полифема, тому що було відсутнє би саме те, що як не можна більше виражає геній і талант особистості” (с.158). Про історію науки, як особою дисципліні, говориться багато чудових думок. Якби географи сприйняли цю думку, то історія географії разом з емпіричною географією з’явилася б значно раніше. Історія науки повинна формувати вчених-географів, їхній стиль мислення й культуру

Бекон писав, що історія науки потрібна не для того, щоб восславить науки й улаштувати врочисту процесію з безлічі знаменитих учених і не тому, що охоплені палкою любов’ю до наук, ми прагнемо довідатися, досліджувати й зберегти все, що так чи інакше стосується їхнього стану, аж до найменших деталей. Ціль історії науки важливіше й серьезней. Вона в тім, щоб з її допомогою можна значно збільшити мудрість і майстерність учених у науковій діяльності і її організації. Потрібно описати рухи й зміни, недоліки й достоїнства історії наукової думки в такій же мері, як це робиться в цивільній історії. Це дасть можливості знайти найкращий спосіб керівництва наукою (с. 159-160).

Бекон порушив питання про методологію, як спеціальній науковій дисципліні. У географії аналогічне питання не одержало позитивного рішення дотепер. На початку XVII століття Бекон викликує: ”дотепер ігнорується необхідність існування особливої науки про винахід і створення нових наук” (с.280). Сторіччя через положення не набагато краще. Багато представників позитивних наук у цілому й географи зокрема в багнети зустрічають ідею розвитку часток метанаук, наприклад, метагеографии, які вели б їх систематичне науковедческое дослідження

Бекон порушив питання про співвідношення практичних і теоретичних аспектів у розвитку науки. Співвідношення плодоносних і светоносних досвідів заслуговувало на пильну увагу географів. Дотепер у географії актуальні й не безперечні слова про те, що ”не слід уважати марними тої науки, які самі по собі не мають ніякого практичного значення, але сприяють розвитку гостроти й упорядкуванню думки” (с.368).

Бекон показав, що наука у своєму розвитку може й повинна відкривати всі нові й нові розділи. Це природний процес. Він не сумнівається, що вона зачіпає ”не тільки те, що вже знайдено й відомо, але й те, що дотепер упускалося з виду й тільки підлягає знаходженню. Адже у світі розуму, як у світі земному, поряд з обробленими областями є й пустелі” (с.69).

Багато гарного Бекон говорить про критика й наукові дискусії. Відзначається, що ”щира згода складається в збігу вільних суджень після того, як питання досліджене” і що ”загальна згода - сама дурна ознака в справах розуму, крім справ божественні й політичні” (с.40). Найвідомішої з фантазій Бекона є ”Нова Атлантида”. У ній даний образ науки нового типу. Це систематична, організована, професійна наука. Географи не зрозуміли етого. Ні в кого не виникло думки створення наукової організації, що поєднує географічні дослідження, що направляє їх у розумне русло. Навіщо? Адже треба було все описати й відкрити. Сполучити це з емпіричними дослідженнями в рамках географії не приходило вголову.

Багато положень філософії Бекона могли й повинні були знайти застосування в географії XVII - XVIII століть. Вони створювалися для представників приватних наук і для їхнього засвоєння потрібні були мінімальні зусилля. Потрібно було прочитати й конкретизувати ці положення для своєї науки. Для того, щоб виконати ці умови потрібно було: а) уміти читати й б) хоча б у який те мері цікавитися загальнонауковими віяннями і їхнім втіленням у філософських роботах. Те, що географи XVII - XVIII століть уміли читати, сумніватися не доводиться. Залишається друге. Науково-географічне співтовариство саме ізолювалося від передової гносеології. Незбагненно, як можна було проігнорувати таку роботу як ”Новий Органон”?! У результаті географія залишилася на описовому рівні. Географи упустили чудову потенційну можливість підвести під свою науку індуктивну філософську основу, створити емпіричну географію. Не зрозуміли вони й значення ідей Бекона про організацію науки

Філософія Бекона відкривала шлях до принципово нового етапу розвитку географічної науки, переходу від описовості до науково-емпіричного пізнання. Для такого пізнання не обов’язково було їхати ”за три моря”. Потенційна можливість було зовсім не зрозуміле й не оцінена. Імовірно, географи вирішили все описати, а потім освоювати науковий рівень пізнання

Такій установці географів минулого можна тільки шкодувати. Філософія Бекона, у самих джерел розвитку географії, відкривала можливість органічного й плідного сполучення власне-географічних і метагеографических аспектів досліджень. Могла сформуватися єдиний ланцюг: географія - філософія - практика. Тобто те, чого науково-географічне співтовариство намагається досягти дотепер. На наш погляд, сучасна низька метагеографическая культура й відсутність чіткого взаємозв’язку між географією, філософією й практикою сходить до географії XVII і XVIII століть. Установки минулого втілилися в певний тип метагеографической культури

Pages: 1 2 3 4