Загибель поета Федерико Гарсиа Лорка, розстріляного 19 серпня 1936 року неподалік від Гранады, стала не тільки прологом іспанської трагедії, але й підтвердженням того, що теперішній поет завжди небезпечний диктатурі, навіть якщо у своїх віршах він не призиває скинути владу. Досить і того, що поезія - це вираження щирого духу народу. Теперішня поезія - завжди «канті хондо» («глибинний спів», один з видів музично-пісенного фольклору Андалузії). Не випадково один зі збірників віршів Лорки називалася\'«Поема про кант хондо». Лорка не стилізував свої вірші під народні пісні, ні, його поезія харчувалася із цього джерела.

В «Поемі про кант хондо» людина й природа Іспанії - єдине ціле. Поряд з людьми в них діють земля, море, вітер. Навіть любов і сум пов’язані із плинністю, шумом, плескотом води:

У кучерях у Гвадалквівіру

Полум’яніють квіти граната.

Одна - кров’ю, інша - слізьми

Ллються ріки твої, Гранада.

Про любов у цьому циклі рідко говориться прямо, але її очікуванням і борошном перейнята всі, навіть тиша. Любов, навіть взаємна, несе в собі зародок страждання. У вірші «Він умер на світанку» дівчина проганяє улюбленого. І ми розуміємо, що серце відкинутого розбивається об безнадійність. Іноді за любов убивають:

Ніч, як вода в загаті.

За чотирма стінами

Від зірок схоронилися люди.

У дівчини мертвої,

Дівчини в білому платті,

Червона троянда зарилася

У темні пасма.

Плачуть за вікнами

Три солов’їні пари.

И вторить чоловічому подиху

Відкриті груди гітари.

Навколишній світ повний несправедливості, насильства, жорстокості. Людина, чоловік повинен мужньо пручатися йому - будь це стихія природи або жандарми, які полюють за вільним циганом. А якщо обставини або люди виявилися сильніше, треба вміти вмерти гідно. Це - основа народної моралі, що вірна за всіх часів. Це - основа циклу «Циганські романсеро», герої яких вільні, горді й прекрасні навіть у смерті.

Тісно й страшно переплелися любов і смерть в «Романсі про місяць», де чарівниця Місяць веде в небуття, у мир примарних фантазій із практичного миру дорослих, де із серць чеканять срібло, закоханого в неї циганського хлопчика:

Десь сова заридала -

Так безутішно й тонко!

За ручку в темне небо

Місяць веде дитину.

Скрикнули в кузні цигани,

Завмерла луна в горні…

А вітри співали й співали.

А вітри слід ховали.

Життя й поезія Лорки обірвані на півслові. Але кожна з рядків, що дійшли до нас, сколихнувши гіркоту втрати, дарує щастя дізнавання його голосу й нагадує: «Сама сумна радість - бути поетом. Все інше не береться до уваги. Навіть смерть».

Збережи - » «Щира поезія - це любов, мужність і жертва» (Федерико Гарсиа Лорка) - твір по творчості Ф. Г. Лорки . З'явився готовий твір.