Поетів і письменників за всіх часів цікавили люди, яких можна було б назвати «чужими для всіх». Є щось заворажи-вающее й приваблююче в людині, що здатна противопо-ставити себе суспільству. Звичайно, образи таких людей згодом перетерплювали в російській літературі значні зміни. Сну-Чалу це були романтичні герої, натури жагучі, що бунтують. Вони не виносили залежності, не завжди розуміючи, що їх несвобо-так у них самих, у них душі

Пізніше з’являються добутки ре-алистические, у яких письменники досліджують проблему взаимоотно-шений особистості й суспільства на більше високому рівні. Тепер їх цікавить уже не особистість, що прагне бути вільної від обще-ства; предмет дослідження художників вплив суспільства на особистість. Так виникає й безсмертний образ Євгенія Онєгіна. Наприкінці роману герой приходить до жахаючого висновку: він все життя був «чужий для всіх…

». У чому причина цього? Відповідь сам роман. З перших його сторінок Пушкін аналізує процес форми-рования особистості Онєгіна. Герой одержує типове для свого часу виховання під керівництвом іноземного гувернера, він віддалений від національного середовища, недарма навіть російську природу він знає по прогулянках у Літньому саду. Онєгін у досконалості вивчив «науку страсті ніжної», але вона поступово заміняє в ньому спосіб-ность глибоко почуватися

Описуючи життя Онєгіна в Петербурзі, Пушкін уживає слова «лицемірити», «здаватися», «бути». Так, дійсно, Євгеній дуже рано зрозумів різницю між розумі-нием здаватися й бути насправді. Якби герой Пушкіна був людиною порожнім, можливо, вона залишився б задоволений тим, що про-вів своє життя в театрах, клубах і на балах, але Онєгін людин мислячий, його швидко перестають задовольняти світські перемоги й «вседенні насолоди». Їм опановує «російська х! андра», ана-балка англійського «спліну», яким болів ще герой поеми Байро-На Чайльд-Гарольд. Онєгін не привчений до праці, «нудячись щиросердечною порожнечею», він намагається знайти розвагу в читанні, але не знаходить у книгах того, що могло б відкрити йому зміст життя

З волі долі Онєгін виявляється в селі, але ці зміни також ниче-го не міняють у його житті. «Хто жив і мислив, той не може в душі не нехтувати людей» до такого гіркого висновку приводить нас Пушкін. До-Нечно, лихо не в тім, що Онєгін мислить, а в тім, що він живе в такий час, коли мисляча людина неминуче приречена на оди-ночество.

Йому не цікаво те, чим живуть люди посередні, але й знайти застосування своїм силам він не може, та й не завжди знає навіщо. Як результат повна самітність copyright