Історичний прототип - Шарлотта Кестнер, уроджена Буф, з якої Ґете в молодості познайомився у Вецларе й описав їхні відносини в романі «Страждання молодого Вертера». Ш.К. у Томаса Манна - жінка років шістдесяти, досить повна, з вицвілими блакитними очами й попелясто-сірими волоссями, що ніколи були золотавими

У погожий вересневий день 1816 року вона приїжджає у Веймар, через майже сорок п’ять років після подій, описаних в «Стражданнях молодого Вертера», щоб зустрітися з Ґете, що досяг вершин слави. Веймарци вражені й улещені, що їх відвідала «вертеров-ская Лотта», вони часом безтактно й нав’язливо нагадують їй про минуле. Вона багато пережила й не може собі толком пояснити, чому в неї раптом виникло бажання подивитися на «великого Ґете», багато років тому подарував їй безсмертя. Образ Ш.К. у зіставленні з образом олімпійця Ґете продовжує одну з головних тем у творчості Т.Манна - «геній і людина», точніше, «геній і людяність».

Історія Ш.К. покликана розкрити колізію великого художника-творця, що платить самітністю за своє избранничество. Кожний з тих, хто так чи інакше пов’язаний з Ґете, бажає зустрітися й поговорити із Ш.К. про «веймарском генії», усунутому від людських справ і життєвої суєти. Ш.К. у розмові із секретарем Ґете Римером розуміє, що «Вертера її молодості» оточує холод, що він перебуває на тих вершинах, куди не доходить тепло людських відносин. Ример уважає, що любов до Ш.К. була лише

«використана» заради літературної слави. Бесіди з веймарцами переконують Ш.К., що друг її молодості по-своєму нещасний: він оточений не любов’ю, а поклонінням. На прийомі в Ґете Ш.К. наряджається в плаття «вертеровской Лотти», на якому бракує одного банта, узятого колись закоханим на пам’ять. Ґете сприймає це як казус, іронічно й гордовито, що ще більше переконує Ш.К., що перед нею зовсім не та людина, який вона любила вюности.

На відміну від Ґете Ш.К. уміє співчувати людям, уміє вникнути в їхньому сумі й радості, вона розуміє драму сина Ґете - Августа, приреченого на роль «сина великої людини». В останній сцені, під час таємничої зустрічі в кареті, Ш.К. виступає з Ґете на рівних, хоча відмінно розуміє різницю «між великою людиною й непомітною жінкою». Вона не обвинувачує Ґете, а жалує його: «Зворушитися ти вже не можеш - там, де ми, звичайні люди, і захочемо зворушитися, ти холоднокровно зведеш усе до чистої цікавості». Ґете визнає й не визнає обвинувачення Ш.К.: вони розстаються - два не дуже щасливих чоловіки, кожний по-своєму прожив довге життя. У Німеччині багато хто гетеанци були збентежені таким трактуванням «національного класика», що применшила, як їм здавалося, велич Ґете, хоча саме про велич і про його оборотну медаль написаний роман. Із захватом і симпатією образ Ш.К. був сприйнятий в Австрії, що підтвердила стаття С.Цвейга «Лотта у Веймаре». Роман кілька разів екранізувався