Середньовічна латинська література - література народів Західної Європи латинською мовою, що існувала після розвалу Римської імперії. «Була сполучною ланкою між античністю й новими національними літературами. У раннє середньовіччя вона була єдиної, у зріле середньовіччя - однієї із провідних письмових літератур, в епоху Відродження - головною школою засвоєння „возрождает” культури античності» (М.Л. Гаспаров). На різних етапах побутування світського й релігійного початку (як у змісті, так і в канонічних формах релігійної літератури:

житія, «бачення», трактати й наставляння - у прозі; гімни, оди, секвенції - у поезії; дійства - у драмі) сполучалися в ній у різній пропорції. В історії середньовічної латинської літератури дослідники виділяють п’ять основних періодів. «Темні століття» (VI - середина VIII в.) - відхід літератури в монастирі; основні пам’ятники писемності - історичні зводи Григорія Тур-Ского (538 - близько 594) у Галлії, Лиха Високоповажного (672/673 - близько 735) - в Англії й ін. «Каролингское Відродження» (середина VIII - IX в.) - розквіт письмової культури при дворі Карла Великого. «Оттоновское Відродження» (X - початок XI в.) було пов’язане із двором імператора Священної Римської імперії Оттона I і німецькими монастирями; у цей час з’явився перший у Європі лицарський роман у віршах «Руодлиб». «Овидианское Відродження» (кінець XI - XII в.), із центром у Франції, відзначено наслідуванням формам і варіюванням сюжетів поезії Овідія, підвищеним інтересом до міфу й казки. Тоді творили поет Вальтер Шатильонский (1135 - після 1200), автор поеми «Александреида», і філософ Пьер Абеляр ( 1079-1142). До цього періоду ставляться становлення середньовічної релігійної драми й поширення поезії вагантов. Нарешті, період пізнього середньовіччя ( XIII-XIV вв.) залишив, серед інших пам’ятників, твору Фоми Аквин-Ского (1225/ 1226-1274) і Фоми Кемпийского (біля 1380-1471) і звід притчевих історій «Римські діяння». Надалі латинська середньовічна література органічно перетвориться в складову частину європейських національних літератур у творчості еразма Роттердамского, Ульріха фон Гуттена, Франческо Петрарки, Томаса Мору й інших авторів. У цьому плані вона зіграла на Заході ту ж роль, що в Східній Європі зіграла візантійська література грецькою мовою,- «мостков» між класичною спадщиною й оформленням національних літератур на власних національних мовах. Здебільшого пам’ятники середньовічної літератури носять двоїстий характер:

належачи історії й теології, вони в той же час відзначені художньою виразністю стилю й образів. Однак серед стосовних по перевазі до художньої літератури безсумнівно виділяються поезія вагантов і «Римські діяння».