Прийменникові еквіваленти для вираження певних семантичних відношень вимагають, щоб іменник, підпорядкований прийменниковому еквіваленту, був уживаний у певній відмінковій формі. На цій підставі прийменникові еквіваленти поділяються на такі, які обов’язково вимагають одного відмінка або двох-трьох відмінків. Останнє зустрічається значно рідше.

Семантично навантаженими слід вважати категорії числа і відмінка іменника. Саме відмінок впливає на тип семантико-синтаксичної структури речення загалом, тоді як інші морфологічні категорії іменника не впливають на тип синтаксичної конструкції. Жодна інша граматична категорія іменника не може зрівнятися з відмінками ні за обсягом семантичних функцій, ні за роллю в семантико- і формально-синтаксичній структурах речення, ні за послідовністю морфологічного вираження, ні за відображуваним у відмінках характером синтаксичних зв’язків іменника з іншою центральною частиною мови – дієсловом. Категорія відмінка – семантична категорія. Семантичний зміст відмінка відображає відношення між предметами і явищами позамовної дійсності. Семантика категорії відмінка вказує на різні відношення. Кожен відмінок має первинну і вторинну індивідуальну семантико-синтаксичну відмінкову функцію, що можна сказати і про семантику прийменникових еквівалентів, яка знаходиться під впливом відмінкових значень. Отже, своєрідність прийменникових еквівалентів, як і прийменників взагалі, як службових слів полягає в тому, що вони виявляють свої значення разом з певною відмінковою формою. Оскільки значення відмінків є не що інше, як значення різного роду відношень, то прийменникові еквіваленти є не лише засобом диференціації семантики відмінків, але й уточнювачами їхніх семантичних функцій, показниками граматичних відношень, що встановлюються між відмінковою формою й іншими словами у словосполученні (об’єктних, атрибутивних, обставинних).

Позначувані прийменниковими еквівалентами семантичні відношення залежать від морфології вираження вихідного слова прийменникової конструкції, вибір відмінка зумовлений значною мірою значеннями первинного прийменника, що входить до їхнього складу. Так, наприклад, до обставинних способу дії, що вживаються з родовим відмінком, належить ряд прийменникових еквівалентів, як синтетичних, так і аналітичних: Автономно від, аналогічно до, без допомоги, ближче до, боком до, вздовж (уздовж), верх, відносно, відповідно до, в (у) напрямі, в (у) напрямку, в (у) напрямку впоперек, в об’ємі, в об’ємі більш(е) (а)ніж, водночас, впоперек (упоперек), в (у) результаті, в (у) стан, з додаванням, з допомогою, з (із) застосуванням, з метою, за допомогою, залежно від, за межі, за методом, за принципом, за способом, за рахунок, ліворуч від, методом, на відміну від, у вигляді, одночасно більш(е) Та інші. Це лише невеликий перелік прийменникових еквівалентів способу дії. Найяскравіше семантичні відношення обставинні способу дії відображає прийменниковий еквівалент, лексичне значення якого містить вказівку на спосіб, у який відбувається дія, – За способом. Інші прийменникові еквіваленти на позначення смислових відношень способу дії містять віддалені лексичні значення, які мають здатність до вираження семантичних відношень способу дії лише епізодично, саме в службовій функції – функції прийменникового еквівалента.

Уживання з родовим відмінком прийменникових еквівалентів різного семантичного спрямування, зокрема і способу дії, зумовлене використанням чітко визначеного кола простих непохідних прийменників чи так званих допоміжних слів (більше / менше, вище / нижче тощо, вжитих у певному відмінку). Так, наприклад, обставинні темпоральні аналітичні прийменникові еквіваленти, що вживаються з родовим відмінком, містять у своєму складі певний набір первинних прийменників, які, власне, і визначають уживання саме родового відмінка, – В (у), до, на, під: в (у) добу, в (у) момент, в (у) період, в (у) ході, до моменту, на знак, на початку, під Кінець, під час. Оскільки прості непохідні прийменники мають здатність до вираження як різноманітних семантичних відношень, так і залучення тих чи інших відмінків (що загалом і послужило меті оновлення старої прийменникової системи за рахунок нових службових слів – прийменникових еквівалентів), то їхнє уживання (додавання до основного, лексично значимого слова прийменникового еквівалента) диктує відмінок керованого (залежного) слова у конструкціях з прийменниковими еквівалентами.

Прийменникові еквіваленти, що вказують на місце перебування якогось предмета, поєднуються з місцевим відмінком; прийменникові еквіваленти, що означають рух, скерований на певний предмет, – із знахідним відмінком; сумісність, супровідність – з орудним відмінком; віддалення, відокремлення, джерело руху – з родовим відмінком. Відповідно й коло використовуваних первинних прийменників при творенні аналітичних прийменникових еквівалентів у кожного відмінка чітко визначене. Однак навіть використання одного прийменникового еквівалента на позначення кількох семантичних груп передбачає його уживання лише з одним відмінком: Ближче до ранку, ближче до ліхтарні, ближче до столика – для розрізнення семантичних відтінків вживається один родовий відмінок. Отже, прийменниковим еквівалентам притаманна чітка орієнтованість на один відмінок, що свідчить про їхню відмінкову однозначність, на відміну від первинних

Прийменників. Така кваліфікація ніякою мірою не суперечить тезі про смислову багатозначність прийменникових еквівалентів.

Різноманітність семантики похідних прийменників – прийменникових еквівалентів – дозволяє передавати найтонші відтінки думки, що підвищує цінність таких одиниць і сприяє появі нових прийменникових еквівалентів. Аналітичні форми прийменникових еквівалентів якісно і кількісно ускладнюються, стають ємно значущішими i семантично різноманітнішими. Появу прийменникових еквівалентів можна розглядати як ознаку розвитку нових «аналітичних елементів» на позначення найтонших семантичних відтінків у граматичному ладі мови [Алієва 1998, с. 11].

Безумовно, реалізовану в цьому дослідженні спробу систематизації семантичних відношень, що виражають прийменникові еквіваленти, опис їхніх семантичних функцій не можна вважати вичерпними, оскільки перехід повнозначних частин мови в прийменникові еквіваленти, закріплення в них вже відомих семантичних властивостей і розвиток нових – активний і безперервний процес у сучасній українській мові.

Наталія Кущ

Література

Алієва 1998: Алієва В. М. Семантика та особливості функціонування відіменних прийменників у російській мові: Автореф. … канд. філол. наук. – Дніпропетровськ, 1998. – 15 с.

Вихованець 1980: Вихованець І. Р. Прийменникова система української мови. – К.: Наукова думка, 1980. – 288 с.

Всеволодова 2002: Всеволодова М. В. Предлог как грамматическая категория: проблемы дефиниции, типология, морфологические и синтаксические характеристики // Лінгвістичні студії: Вип. 9 / Укл.: А. Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2002. – С. 8-15.

Всеволодова 2003: Всеволодова М. В., Клобуков Е. В., Кукушкина О. В., Поликарпов А. А. К основаниям функционально-коммуникативной грамматики русского предлога // Українські прийменники: Синхронія і діахронія: пробний зошит / За ред. проф. А. П. Загнітка. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – С. 82-129.

Всеволодова 2003а: Всеволодова М. В. Предлог: поле и категория (аспект функционально-коммуникативной грамматики) // Лінгвістичні студії: Вип. 11 / Укл. А. Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – С. 33-38.

Загнітко 2004: Загнітко А., Данилюк І., Ситар Г. Українські прийменники: інвентар і структура // Лінгвістичні студії: Вип. 12 / Укл. А. Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 41-47.

Іваненко 1987: Іваненко З. І. Семантична структура прийменникових конструкцій // Мовознавство. – 1987. – № 3. – С.13-22.

Конюшкевич 2005: Конюшкевич М. О механизме опредложивания знаменательной лексики // Лінгвістичні студії: Вип. 13 / Укл. А. Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2005. – С.65-70.

Конюшкевич 2006: Конюшкевич М. Предлог как синтаксемообразующий формант и структура синтаксемы // Лінгвістичні студії: Вип. 14 / Укл. А. Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2006. – С. 73-79.

Лучик 2001: Лучик А. А. Семантика прислівникових еквівалентів слова української і російської мов. – К.: Довіра, 2001. – 218 с.

Ляхур 2005: Ляхур Ч. Перспективы лексикографического описания предложной системы славянских языков (на материале польского языка) // Лінгвістичні студії: Вип. 13 / Укл. А. Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2005. – С.78-80.

Маркарова 1984: Маркарова Т. Глагольно-именные сочетания с предлогом О // Русский язык в школе. – 1984. – № 2. – С. 87-88.

Павлов 1982: Павлов В. В. Контекстуальна синонімія як вид семантичної еквівалентності // Мовознавство. – 1982. – № 4. – С. 62-65.

Pages: 1 2 3 4

Збережи - » СЕМАНТИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ СЛУЖБОВИХ СЛІВ: НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПРИЙМЕННИКОВИХ ЕКВІВАЛЕНТІВ . З'явився готовий твір.